Розділ «XII. КОРОЛЕВА, КІНЬ, СЛОН»

Чоловіки мовчки перезирнулися, і Хулія завважила між ними іскру взаємної симпатії, якої доти не помічала. Це було подібним до покірливої солідарності' — перед лицем небезпеки — двох спартанців у Фермопільській ущелині, котрі зачули вдалині гуркіт перських колісниць.

— Хотів би я знати, якими фігурами в цій грі є кожен з нас, — Сесар звів брову, на його губах з’явилася бліда посмішка. — Правду кажучи, не хотів би я виявитися цим конем.

Муньйос підвів палець.

— Це лицар, пам’ятайте: Knight. Таке тлумачення більш почесне.

— Я маю на увазі не тлумачення, — Сесар стурбовано дивився на фігуру. — Справа цього коня, лицаря чи хто б він був пахне порохом.

— Згоден.

— Це ви чи я?

— Гадки не маю.

— Зізнаюсь вам, я волів би бути слоном.

Муньйос замислено схилив голову й утупився в шахівницю.

— Я також. Він у більшій безпеці, ніж кінь.

— Саме це я мав на увазі, дорогенький.

— Що ж, бажаю, щоб вам пощастило.

— Навзаєм. Нехай останній вимкне світло.

Після їхнього діалогу запала мовчанка. Її порушила Хулія, звернувшись до Муньйоса.

— Оскільки тепер наш хід, то яким він буде?.. Ви говорили про білу королеву...

Муньйос глянув на шахівницю, але якось неуважно. Його мозок професіонала вже проаналізував усі можливі комбінації.

— Спершу я намірявся з’їсти чорного пішака на с6 нашим пішаком, що стоїть на d5, але це давало 6 суперникові надто велику свободу маневру... Тому ми пересунемо нашого ферзя з е7 на е4. Таким чином, прибравши наступним ходом короля з того місця, де він стоїть, ми зможемо об’явити шах чорному королю. Наш перший шах.

Цього разу Сесар сам пересунув білого ферзя на відповідне поле, поряд із королем. Хулія завважила, що, попри спроби антиквара здаватися спокійним, його пальці злегка тремтіли.

— Ось ця позиція, — підтвердив Муньйос, і всі троє знову втупилися в шахівницю (див. рис. 14).