Розділ «X. СИНІЙ АВТОМОБІЛЬ»

— Ніхто не каже, що жінка в плащі, якщо це саме вона була в тому провулку, діє на власний розсуд. Можливо, вона чиясь спільниця.

— Але чия?

— Я теж хотів би це знати, люба.

— Хай там як, — завважив Муньйос, — якщо ви забудете на хвилину про жінку в плащі й уважно подивитеся на картку, то зможете дійти ще одного висновку про особу нашого суперника... — Він глянув на кожного з них і, стенувши плечима, показав на шахівницю, так, ніби пошуки відповідей поза нею вважав безглуздим марнуванням часу. — Ми вже знаємо, що в нього збочений розум, але він до того ж особа самовпевнена... І гонориста. Втім, це може бути й вона. Одне слово, суперник хоче взяти нас на пушку... — Він знову показав на шахівницю, пропонуючи їм роздивитися позицію фігур. — Ось, погляньте. Говорячи практично, з точки зору шахів, взяття білого ферзя — кепський хід... Білим не залишиться нічого, як тільки погодитися на розмін ферзів і з’їсти чорного ферзя білою ладдею, що стоїть на b2, а через це чорні опиняться в жахливому становищі. Єдиним виходом для чорних відтепер був би хід чорною ладдею з е1 на е4, що створює загрозу для білого короля... Однак його можна захистити простим ходом білого пішака з сії на 64. Потім фігури суперника оточили б чорного короля і вже ніщо не змогло б йому зарадити, відтак шах і мат були б неминучі. Чорні програли б партію.

— Отже, вся ця історія з балончиком на капоті та загрозою білій королеві — лише пуста похвальба?

— Мене б це не здивувало.

— Чому?

— Бо наш суперник обрав хід, який я теж зробив би на його місці: з’їв білу ладдю на b6 пішаком, що стояв на а7. Це послаблює тиск білих на чорного короля, становище якого досить складне, — шахіст захоплено похитав головою. — Я вже вам казав, що він гарний гравець.

— І що тепер? — поцікавився Сесар.

Муньйос провів рукою по чолу й замислився.

— Тепер ми маємо два варіанти... Мабуть, нам варто було б узяти чорного ферзя, однак це може спонукати нашого суперника до обміну ферзями, — він глянув на Хулію, — а таке мені не подобається. Не будемо змушувати його до того, чого він сам не зробив, — шахіст знову хитнув головою, ніби чорно-біла шахівниця підтвердила його думки. — Цікаво, що він знає, що ми міркуватимемо саме так. Це дуже важливо, адже я бачу ходи, які він робить і надсилає нам, а він лише уявляє, якими будуть мої... Він їх навіть обумовлює. Досі ми робимо тільки те, що він нам пропонує.

— Ми маємо вибір? — запитала Хулія.

— Поки що — ні. А далі побачимо.

— І яким буде наш наступний хід?

— Це буде хід слоном. Ми перемістимо його з П на dЗ і створимо загрозу його ферзю.

— А що робитиме він... Чи вона?

Муньйос відповів не одразу. Він довго сидів нерухомо й дивився на шахівницю, ніби не чув запитання.

— У шахах, — озвався він нарешті, — передбачення також має свої межі... Найкращий з можливих чи ймовірних ходів той, який ставить суперника в найбільш скрутне становище. Отже, щоб з’ясувати доцільність наступного ходу, треба просто уявити, що ви його зробили, й проаналізувати партію з точки зору суперника; тобто поставити себе на його місце. З цієї позиції ви придумуєте хід у відповідь й одразу обертаєтеся на суперника свого суперника. Відтак знову стаєте самим собою. І так до нескінченності. Залежно від ваших можливостей... таким чином я хочу сказати, що знаю, куди дійшов я, але не знаю, куди дійшов він.

— У такому разі, — мовила Хулія, — він, напевне, обере той хід, який завдасть нам найбільшої шкоди. Чи не так?

Муньйос почухав потилицю. Тоді дуже повільно пересунув білого слона на поле b3, зовсім поряд із чорним ферзем. Здавалося, він знову поринув у роздуми, аналізуючи нову ситуацію, що склалася на шахівниці.