Розділ «Книга друга»

 — Я? — сказала вона. — Я ж бо й не повинна. Навпаки, я маю ставати цьому на заваді! Я не повинна такого допускати!

 — Що ти таке кажеш?! — непристойно засміявся метр. — Ти маєш ставати на заваді своїм відчуттям?! Чи тому, щоб Вальтер дістав задоволення?

Клариса зашарілася. Але воднораз і збагнула, що саме вона має сказати.

 — Якщо поступатися, все тонутиме в статевій насолоді, — поважно відповіла вона. — Я не допущу, щоб насолода чоловіків відділялася від них і ставала моєю насолодою. Тим-то я й притягую їх ще відтоді, як була маленькою дівчинкою. З насолодою в чоловіків щось негаразд.

З різних причин Майнґаст вирішив з цим не погодитись і спитав:

 — Невже ти так владаєш собою?

 — Та, всяк буває, — щиро зізналася Клариса. — Але ж я тобі вже казала: якби я давала йому волю, то стала б убивцею на ґрунті статевих збочень! — І, чимдалі розпалюючись, повела далі: — Мої подруги кажуть, що в обіймах чоловіка «конаєш». Я не знаю, що це таке. У чоловічих обіймах я ще ніколи не конала. Але я знаю, що це таке, незалежно від обіймів. Ти, певна річ, знаєш також, адже сам казав, що світ надто позбавлений ілюзій!…

Майнґаст відмахнувся таким жестом, ніби вона хибно його зрозуміла. Але тепер Клариса надто багато чого збагнула.

 — Адже коли ти кажеш, наприклад, що треба поступатися чимось неповноцінним задля чогось повноцінного, — вигукнула вона, — то це означає, що можна жити у глибоченній насолоді, насолоді без меж! Це — насолода не статі, а насолода генія! І коли я не стаю Вальтерові на заваді, він цю насолоду зраджує!

Майнґаст похитав головою. Це був жест заперечення такого палкого й спотвореного тлумачення його слів, — заперечення, сповненого остраху, майже переляку; і з усього, що було в цьому запереченні, для відповіді він вибрав зовсім випадкове:

 — Це ще хтозна, чи він узагалі здатний на щось інше! Клариса стала, наче громом прибита.

 — Він повинен! — вигукнула вона. — Хто ж, як не ти, вчив нас, що ми повинні!

 — Це правда, — визнав, повагавшись, метр і марно спробував власним прикладом спонукати її рушити далі. — Але чого ти, власне, хочеш?

 — Розумієш, поки ти не приїхав, я ще нічого не хотіла, — тихо проказала Клариса. — Але ж воно таке жахливе, це життя, яке з моря своїх насолод зачерпує лише трішечки статевої втіхи! І тепер чогось хочу і я.

 — Про це ж бо я тебе й питаю, — підказав їй Майнґаст.

 — На світі треба жити задля якої-небудь мети. Треба бути на щось «придатним». А то зостанеться лише якась жахлива плутанина, — відповіла Клариса.

 — Чи пов’язане те, чого ти хочеш, із Моосбруґером? — допитувався Майнґаст.

 — Цього не можна пояснити. Треба побачити, що з цього вийде! — відповіла Клариса. Потім замислено додала: — Я його викраду, я вчиню скандал! — Вона прибрала таємничого вигляду й раптом промовила: — Я спостерігала за тобою. У тебе бувають таємничі люди! Ти запрошуєш їх, коли гадаєш, що нас немає вдома. Це хлопчики і юнаки. Ти не кажеш, чого вони хочуть!

Майнґаст розгублено втупився в неї.

 — Ти щось замислив, — провадила далі Клариса, — й щось готуєш! Але я… — випалила вона пошепки, — я теж така сильна, що можу водити дружбу з багатьма одночасно! Я нажила чоловічу вдачу й чоловічі обов’язки! У спілкуванні з Вальтером я навчилися відчувати по-чоловічому!…