Розділ «Книга друга»

 — Так, колись, — дипломатично відповів граф Ляйнсдорф, хоч усе ще й у полоні своєї довірливої переконаности, що «істинне» є в усіх сферах, — колись із цим було краще. А тепер?

 — У такому разі нам лишається перманентна війна релігій, — сказав Ульріх.

 — Ви називаєте це війною релігій? — зацікавлено спитав Ляйнсдорф.

 — А як же ще?

 — Що ж, досить непогано. Дуже влучне визначення нинішнього життя. До речі, я завше здогадувався, що у вас криється зовсім непоганий католик!

 — Я католик дуже поганий, — відповів Ульріх. — Я не вірю, що Бог на землі був, а вірю в те, що він іще прийде. Але аж тоді, як шлях йому робитимуть коротшим, ніж робили досі!

Його ясновельможність відкинув це твердження сповненими гідности словами:

 — Це — понад моє розуміння!

38. Назріває велика подія. Але ніхто цього не помічає

А Генерал, навпаки, вигукнув:

 — На жаль, я мушу негайно повернутися до його превосходительства. Але ти неодмінно ще поясниш мені все це потім, я тебе так не відпущу! З вашого дозволу, панове, я підійду до вас ще раз!

Лайнсдорф, судячи з його вигляду, хотів був щось сказати, думка в нього напружено працювала, та щойно вони з Ульріхом лишилися самі, як їх оточили люди, котрих принесла сюди загальна коловерть і затримала притягальна постать його ясновельможности. Про те, що перед цим сказав Ульріх, ніхто вже, звичайно, не згадував і словом, усі, крім нього самого, про це вже забули, коли ззаду хтось узяв його під руку, й поруч постала Агата.

 — Чи ти знайшов уже причину захищати мене? — лагідно, але ущипливо спитала вона.

Не випускаючи її руки, Ульріх відвернувся разом з Аґатою від людей, з якими досі стояв.

 — Чи не пора нам додому? — спитала Аґата.

 — Ні, — відказав Ульріх, — я піти ще не можу.

 — Тебе, мабуть, не відпускають звідси прийдешні часи, задля яких ти маєш берегти тут свою чистоту? — збиткувалася над ним Аґата.

Ульріх притис до себе її лікоть.

 — Мені здається, це промовляє на мою користь, що моє місце не тут, а у в’язниці! — прошепотіла вона йому на вухо.

Вони пошукали куточка, де могли б усамітнитися. Сходини вже просто-таки вирували й поволі перемішували своїх учасників. Та загалом усе ще вирізнялися два головні гурти: навколо військового міністра розмови точилися про мир і любов, навколо Арнгайма тепер — про те, що німецька м’якість найпишніше розквітає під захистом німецької сили.