Розділ «Книга друга»

І це було зовсім не те, що він мав намір сказати. Це прийшло знову зі сфери Сіамських близнюків і Тисячолітнього царства, де життя розквітає в чарівній тиші, мов квітка, і хоч слова свої він узяв не зі стелі, натякали вони саме на межі думки, самотні й оманливі. Агатин погляд нагадував розколений агат. Якби цієї миті Ульріх сказав був трохи більше чи торкнувся її рукою, сталося б щось таке, що зникло, розтануло б, перше ніж вона збагнула б, що то було. Бо казати щось більше Ульріх не хотів. Він узяв якийсь фрукт і почав чистити його ножем. Ульріх був щасливий, що відстань, яка ще недавно відділяла його від сестри, злилася в неомірну близькість, але він і зрадів, коли їхню розмову цієї хвилини перебили.

Це був Штум фон Бордвер; з лукавим поглядом командира дозору, який зненацька заскочив ворога на ночівлі, Генерал зазирнув на кухню.

 — Даруйте, що заважаю! — вигукнув він, переступаючи поріг. — Але tête-à-tête з братом, ласкава пані, — не такий уже й великий злочин! — Потому звернувся до Ульріха: — Тебе шукають, як голку в стіжку сіна!

І тоді Ульріх сказав генералові те, що перед цим хотів сказати Агаті. Але спершу спитав:

 — Хто шукає?

 — Я ж мав повести тебе до міністра! — дорікнув йому Штум. Ульріх махнув рукою.

 — Та вже й не треба, — добродушно сказав Генерал. — Старий щойно вже пішов. Але я, з огляду на мої власні повноваження, потім, коли ласкава пані знайде собі краще товариство, ніж твоє, ще маю допитати тебе, що ти мав на увазі, коли казав про оту «війну релігій», якщо ти зволиш пригадати свої ж таки слова.

 — А ми саме про це й розмовляємо, — відповів Ульріх.

 — Невже?! Цікаво! — вигукнув Генерал. — Виходить, ласкава пані теж думає про мораль?

 — У мого брата тільки й розмов, що про мораль, — поправила його, всміхнувшись, Агата.

 — Сьогодні це було просто-таки головне питання на порядку денному! — зітхнув Штум. — Ляйнсдорф, наприклад, лише кілька хвилин тому заявив, буцімто мораль має таке саме значення, що й їжа. А я так не вважаю! — сказав він, з насолодою схиляючись над солодощами, які йому запропонувала Агата. Це в нього мав бути жарт.

 — Я теж так не вважаю! — втішила його Агата.

 — Офіцер і жінка повинні мати мораль, хоч вони й не люблять про це балакати, — імпровізував далі Генерал. — Хіба я не правду кажу, ласкава пані?

Рахель старанно витирала своїм фартушком стільця, якого принесла для Генерала, й слова його вразили її в саме серце; в неї мало не виступили сльози.

А Штум усе не давав спокою Ульріхові:

 — То як там щодо «війни релігій»?

Але не встиг Ульріх і рота розтулити, як Генерал знов урвав його словами:

 — Ти знаєш, у мене таке враження, що й твоя кузина шукає тебе в усіх кімнатах, і я випередив її лише завдяки своїй військовій кмітливості. Тож не гаятиму часу. Це вже, знаєш, ні в тин, ні у ворота — те, що там коїться! Нас просто-таки компрометують! А вона. як би це сказати? Вона попустила віжки! Знаєш, що там вирішили?

 — Хто вирішив?

 — Багато хто вже пішов. А дехто лишився й дуже уважно прислухається до того, що діється, — пояснив Генерал. — Отож сказати, хто вирішує, не можна.