Розділ «Книга друга»

 — Усе це багато складніше, пане начальник відділу! — кинув ґенерал.

 — А доктор Арнгайм? — спитав Туцці напрямець. — Дозвольте сказати відверто: чи ви певні, що й Арнгайм не хоче нічого, крім галицьких нафтових родовищ, які становлять, сказати б, одне ціле з питанням про гармати?

 — Я можу казати лише про себе й про те, якою мірою це стосується мене, пане начальник відділу, — ще раз зауважив про всяк випадок Штум. — Усе це багато складніше!

 — Звичайно, складніше! — відказав, усміхнувшись, Туцці.

 — Звичайно, гармати нам потрібні, — розпалювався Генерал, — і така співпраця, як ви натякнули, з Арнгаймом, можливо, й вигідна. Але кажу вам іще раз: я можу висловлювати лише власну думку — думку експерта з питань освіти. І ось я питаю вас: яка користь із гармат, коли немає духу?!

 — Тоді чому ж такої ваги надають залученню до цього пана Фоєрмауля? — ущипливо спитав Туцці. — Адже це — чистісіньке поразництво!

 — Даруйте, що заперечую, — рішуче сказав Генерал, — але це — дух часу! Нині дух часу втілюють дві течії. Його ясновельможність — он він стоїть з міністром, я щойно звідти, — його ясновельможність, до прикладу, каже, що треба виступити з гаслом «Діяти!», цього вимагає, мовляв, сучасний розвиток. І справді, адже великі ідеї людства тепер тішать усіх куди менше, ніж, приміром, сто років тому. А з другого боку, й альтруїстські настрої мають, звісно, свої переваги, хоча з цього приводу його ясновельможність каже: якщо хтось відмовляється від власного щастя, то за певних умов не завадить і примусити його бути щасливим! Його ясновельможність, отже, виступає за одну течію, хоча не цурається й другої!…

 — Цього я не зовсім зрозумів, — озвався професор Швунг.

 — Та це й не так просто зрозуміти, — погодився Штум. — Почнімо, либонь, ще раз із того, що в самому дусі часу я розрізняю дві течії. Перша течія стверджує, що людина за своєю природою добра, якщо тільки їй, так би мовити, дають спокій…

 — Як це «добра»? — урвав його Швунг. — Хто це так наївно сьогодні міркує? Ми ж бо вже не живемо у світі ідей вісімнадцятого сторіччя?!

 — Тут я вже не можу з вами погодитись, — ображено перейшов у захист Генерал. — Візьміть хоч би пацифістів, вегетаріанців, супротивників насильства, прихильників природного способу життя, антиінтелектуалів, тих, хто відмовляється служити у війську. Отак відразу я про всіх згадати не можу. І всі, хто, так би мовити, сповнює людину цією вірою, створюють разом одну велику течію. Та якщо хочете, — додав він з такою притаманною йому готовністю, — то можемо підійти і з другого боку. Почнімо хоч би з того, що коли людина сама, власною волею нічого не робить так як слід, то її треба до цього приневолити. Тут нам дійти спільної думки буде, либонь, легше. Маси потребують міцної руки, вони потребують вождів, які згинають їх у баранячий ріг, а не розводять з ними теревені, одне слово, масам потрібно, щоб ними правив дух дії. Адже людське суспільство складається, так би мовити, лише з невеликого числа добровольців, наділених необхідними нахилами, і з мільйонів, які позбавлені високого шанолюбства і слугують тільки з примусу. Адже приблизно так воно і є? А позаяк завдяки досвіду усвідомлення цього помалу проклало собі шлях і в нашій Акції, то перша течія (адже те, що я оце описав, — уже друга течія духу часу), так би мовити, потерпає, що велика ідея любови й віри в людину згине взагалі, й тоді до роботи взялися сили, які запустили в нашу Акцію саме Фоєрмауля, щоб в останню хвилину врятувати те, що можна ще врятувати. Так зрозуміти все багато простіше, ніж спершу здається, чи не так? — додав Штум.

 — І що ж буде? — спитав Туцці.

 — Гадаю, нічого, — відповів Штум. — У нашій Акції було вже багато течій.

 — Але ж між цими двома — непримиренна суперечність! — зауважив професор Швунґ, який, бувши юристом, змиритися з такою непевністю не міг.

 — Якщо казати правду, то ні, — заперечив Штум. — Друга течія теж хоче, звісно, любити людину. Тільки вона вважає, що для цього людину треба спершу силоміць переробити. Різниця, сказати б, суто технічна.

Тепер слово взяв директор Фішель.

 — Я надійшов пізніше й усієї розмови, на жаль, не чув; та з вашого дозволу хотів би зауважити, що повага до людини стоїть, як на мене, все ж таки принципово вище своєї протилежности! Сьогодні ввечері я з кількох боків чув неймовірні думки — хоч це були вочевидь винятки — про інакодумців і насамперед про людей інших національностей!

Завдяки бакенбардам, що їх розділяло гладенько виголене підборіддя, а також пенсне (воно криво сиділо в нього на носі) Фішель мав вигляд англійського лорда, який твердо вірить у високі ідеї людської свободи й свободи торгівлі; він не згадав про те, що ці ганебні думки чув від Ганса Зепа, свого майбутнього зятя, рідною стихією якого була «друга течія духу часу».

 — Брутальні думки? — перепитав спраглий до інформації ґенерал.

 — Надзвичайно брутальні, — підтвердив Фішель.