Розділ 8

— Таємниця сповіді. Якби я так вчинив, я порушив би її.

— Ну що ж, ти залишився вірним своїй професії, зате повністю заглушив голос совісті. Чи знаєш ти, що твою мовчанку, незважаючи на обставини, можна трактувати як своєрідну співучасть у злочині?

— Ви не мусите мені нічого казати, професоре! Я сам це пречудово знаю. Цілими днями я вимолюю в Бога прощення.

— Мені починає здаватися, що притча про Буріданового віслюка має під собою підґрунтя. Бути ось так на роздоріжжі поміж двома вкрай важливими принципами і нічого не робити?! Це може призвести до того, що ти потонеш, захлинувшись у муках власного сумління.

Франко раптом зрозумів, що під час розмови був дещо легковажний. Він мусив поводитися так, начебто й далі підозрює Ретеля, а він постійно говорив про Дуду, як про якусь третю — нікому невідому — особу. Якщо отець Лука переповість Дуді зміст бесіди, чи якщо, не дай Боже, він сам є Дудою, то це могло б добряче нашкодити плану, узгодженому з поліцією, і зробити так, що Дуда буде насторожі. Тож він, перш ніж піти, спробував виправити це своїми новими запитаннями.

— Отче Луко! Чи Серафін того дня, після того, як поїхав у Чіліпи, встиг дістатися корабля і піднятися на борт?

— Ні, ні, не встиг! Це я знаю абсолютно точно.

— Я вважаю, що він це легко міг зробити. Адже мав цілу годину перед відплиттям корабля. Він міг непоміченим пробратися на корабель і зробити щось із Аною.

— Проте він цього не чинив. Я можу вам присягнути перед вівтарем і святим розп’яттям.

— А чи можеш ти присягнути і про те, що він не Дуда?!

— Як ви не розумієте, мені присяга забороняє вам про це сказати. Якщо це дійсно він — я порушу її! А якщо це не він, то я знову її порушу, тому що зменшу вам кількість підозрюваних, і тим допоможу вам дістатися справжнього винуватця.

— Я розумію. Я більш не докучатиму тобі. До побачення, отче Луко.