Розділ 8

— Ви не зовсім мене зрозуміли, пане Тюдор. Звичайно, він не робитиме цього в готелі. Готель — це куліса, яка мусить створити ілюзію постійного, незмінного дійства. Це необхідно для того, аби спокусити його щось вчинити, коли гість вийде за межі готелю. А тут вже ми на нього чекатимемо.

— Цікава ж поліційна логіка! Дуда живе десь у місті, знає усіх і кожного, а не зможе впізнати поліціянтів, які сіли йому на хвоста!

Було видно, що Тюдорові постійні зауваження почали діяти на нерви Жміре, і він би з радістю на нього накинувся, але, як не дивно, він стримався і лише безпомічно стенув плечима, дивлячись на Дідовича.

— Ні, ні, пан Тюдор має знати ці речі, коли вже бере в цьому участь — примирливо сказав пан Дідович. — Поліціянти — охоронці свідків — не будуть місцевими. Тільки вам ми можемо це сказати.

— А звідки ви знаєте, що свідки погодяться виконувати роль приманки? Особливо, якщо вони вже дізналися про те, яка доля спіткала тих двох.

— Це питання залиште нам, — втрутився Дідович. — У будь-якому разі, нічого не робитиметься без їхньої згоди. Якщо вони погодяться, то добре, а якщо ні, то придумаємо щось інше.

— Є одна невелика проблема, — озвався Бонетті. — Наскільки я зрозумів, ми повинні поводитися так, як поводились досі. Це означає, що в цю нашу... назвімо її так, авантюру, потрібно залучити й Ретеля. Але він саме поїхав у відпустку.

— Це неважливо, хай так і буде. Він не настільки потрібний. Важлива загальна картина... Дуда має повірити, що гра триває. До того ж, ми ще не знаємо, чи хтось із решти свідків погодиться приїхати. Ми говоримо, що на цьому етапі є лише ймовірністю, можливою акцією... Отже, ми можемо покладатися на вас, панове?

— Що стосується мене, то я не заперечую... — обізвався Бонетті.

— А ви, пане Тюдор?

— Чесно кажучи, я не знаю, що б ми в такому випадку конкретно мусили зробити?

— Направду, нічого. Єдине, коли свідок прибуде... точніше, якщо прибуде... все мусить відбуватись за усталеним звичаєм: святкова зустріч, вітальні промови і, доки він буде тут, щоб ви і пан Бонетті — кожний окремо чи разом — час до часу прогулювались готельними приміщеннями і розмовляли з ним... але так, щоб усі вас бачили. Ви не мусите навіть перейматися, щоб за чимось стежити. Ми триматимемо все під пильним наглядом. Тож?

Франко ненадовго замислився. Такий поворот справи йому аніскілечки не подобався; він у кожній грі в своєму житті завжди виступав головним актором, і ніколи — чиїмось інструментом. Інакше кажучи, це значить, що він візьме на свої плечі тягар відповідальності, бо, зрештою, він, якщо по правді, і розпочав усе. Якби колись не він конкретно заварив цю кашу, то тепер воно не розрослось би до таких масштабів. Тому він подумав, якщо все почалось з його легкої руки, то він, принаймні через свої стійкі моральні принципи та зобов’язання, мусить погодитись на участь у цьому і розділити небезпеку з іншими, хто також братиме участь. Тому він відповів:

— Визнаю: мене ігри, у яких лише створюють видимість гри, анітрохи не приваблюють. Проте мені не важко спробувати себе і в цьому. Одне мене турбує: щоб і ми (як зовнішні співробітники) також мали якусь дієву охорону.

— Про це не турбуйтесь. Вас охоронятимуть цілодобово, як зіницю ока... Ну що ж, панове, я радий, що ми з вами домовилися!

З цими словами Дідович і Жміре підвелися, що для решти було знаком, що розмову закінчено. Бонетті також встав, очевидно, з наміром супроводжувати їх до виходу, та Дідович його зупинив:

— Немає потреби в тому, аби ви йшли з нами. Це може впасти у вічі. Ми знаємо дорогу: ліфтом униз до пральні, а звідти чорним виходом.

Коли поліціянти пішли, то надовго запанувала тиша. У Тюдора не зникало відчуття, що в почутому сьогодні, є деталь, якої не вистачає. Справа видавалась йому марним, даремним фарсом, який Дуда, якщо він справді стежить за кожним їхнім кроком, з легкістю викриє. І йому не подобалась, до того ж, така гра без гри.

— Не знаю, як вони це все замислили, — промовив він врешті. — Проте, якщо той Дуда — хто б він не був — замішаний в усьому, що тут відбувається, тоді він знає, що ми підозрювали Ретеля... і настільки сильно, що його навіть взяли під варту. Серафіна відпустили, тож тепер з нього знято всі звинувачення. Дуді буде неважко скласти два і два та зрозуміти, що ми його розігруємо.

— Помиляєшся. Він мусить бути просто неймовірним генієм, аби все це зрозуміти. Із самісінького початку (відколи поліція вперше у мене з’явилась) я дотримувався, оскільки вони вимагали цього від мене, найбільш можливої конфіденційності та нерозголошення, особливо щодо іноземних туристів. Ось, ти ж і сам це щойно чув; як вони приходять до мене і як вони йдуть звідси. Так само вони й Серафіна забирали, коли арештовували. А відпустили його того ж дня, ще перед моїм нічним приходом до тебе, я тоді не знав цього. Ніхто, крім нас двох і Ретеля, не знає анічогісінько про те, що ми маємо бодай якісь контакти з поліцією.