— Може, це й так. Та в цьому випадку щось залишилось поза увагою. Чи, може, ти саме на це й розраховував. Це його кохання до Ани. Якби він і ризикував своїм життям, то точно не став би підводити під удар її. Він поїхав би з нею автобусом чи в якийсь інший спосіб. А це було б саме те, чого ти так не хотів.
— А от і ні. Серафін чистий, як Божа сльоза. А це все ятрить йому душу... тягне його в прірву.
— Тепер подивімось трохи на цю ситуацію з іншого боку! В цьому є дещо, що йде врозріз з будь-якою логікою. Якби був хтось, хто задумав би зробити з нею... байдуже, що... і хотів позбутися Ретеля, чи надсилав би він тобі анонімну записку? Він не міг бути впевненим у тому, як ти вчиниш. Можливо, ти їх обох попередиш. Можливо, ти відразу ж підеш із цією запискою в поліцію...
— Що ви хочете цим сказати? — запитав отець Лука трохи налякано.
— Ти цю записку не знайшов, а радше сам ці букви повирізав з газети і наклеїв, щоб потім мати чим виправдовуватись перед Ретелем за свій вчинок.
— А якщо й так?! — запитав отець Лука, явно опинившись у важкому становищі. — Я лише хотів зруйнувати їхні стосунки. Та жінка аж ніяк не для нього. Ця комуністка... атеїстка... І воїн... захисник.
— Знову ти чогось не договорюєш, отче. Невже ти настільки наївний, що думав таким способом зруйнувати їхні стосунки? Що може вдіяти одне запізнення на корабель, якщо любов щира і взаємна? Вони б зустрілися знову, коли б тільки побажали... хоч і наступного дня. А це наштовхує мене на те, про що й подумати навіть страшно: ти знав про те, що Ана може не дістатися своєї точки призначення. І ще дещо: ти знав, хто буде на тому кораблі.
— Я нічого напевне не знав... лише передчував... неспокій...
— Все одно. У будь-якому разі ти хотів його захистити, а з нею будь-що буде.
— А чого б я взагалі мусив турбуватися про ту суку? Друковані видання володіють народом. Вони показують наших героїв ворогами Батьківщини. Хоч би що з нею не сталося, вона це заслужила.
— Навіть якщо її було вбито? Що ж, таке бажання справді в християнському дусі!
Отець Лука нічого не відповів, а лише зовсім занепав духом. Довго тривала тиша, під час якої він лише беззвучно ворушив губами, а руки склав так, наче молився подумки. Зрозумівши, що натрапив на слабке місце, Тюдор повів далі:
— Я зараз питаю тебе, отче Луко, перед святим розп’яттям. Якщо ти віриш у Нього, в чому я не сумніваюся, мусиш мені відкрити правду. Ти знаєш, хто такий Дуда і де він є?
Довго-довго отець Лука вагався, не знаючи, що сказати, а тоді врешті-решт вирішив, з великими зусиллями вичавивши з себе:
— Знаю.
— І ти весь час про це мовчиш! Покриваєш злочинця перед правосуддям? А ще священик!
— Ви знаєте, якої я думки про той його так званий злочин. Я вже вам казав.
— Ти розповів мені те, що думаєш про Пакрац. Це я ще здатний зрозуміти; є багато таких, хто думає так само, як і ти. Була війна, під час якої питання злочину повністю стерлося, хоч я й не поділяю такої точки зору. Проте нині не війна. Мова йде про два можливих умисних вбивства, і ті з суто суб’єктивних особистих причин. Чи, можливо, ти й це схвалюєш?
— Звичайно, ні, я не схвалюю цього. Та я нічого не міг зробити. Я мав зв’язані руки.
— Що ж тобі завадило піти в поліцію та розповісти все?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Азартні ігри з долею» автора Іво Брешан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8“ на сторінці 6. Приємного читання.