Розділ 7

— Якого біса потрібно ще чекати? Якщо до сьогодні й була якась двоїстість, то вже нема: це не він. Не залишається нічого іншого, аніж припинити ці безглузді азартні ігри з долею, піймавши облизня, і забрати кожен своє. Фініта ля комедія, мій дорогий пане Франко.

— А чому ти так вважаєш? Бо Башич його не впізнав? А звідки ти знаєш, що це так?! Я стежив за ним; і по його очах я бачив, що він вмирає від страху. А якщо він не наважився вказати на нього, щоб справа не дійшла до очної ставки та судового процесу? Треба зачекати, аби побачити, що він робитиме, коли віднайде в собі впевненість.

— Так, те ж саме ти казав і про Ану. А що зрештою сталось? А, ось ти ж бачив!

— А я ще нічого не бачив. Може бути як усе, так і нічого. Ще Ана може десь з’явитись і покласти край нашій суперечці.

— Може. Якщо їй вдасться піднятися з морського дна.

— Ого! Ти змінив платівку? Ти вже не такий впевнений, що вона вештається вулицями від готелю до готелю, полюючи на коханців?

— Звичайно. Тепер, коли я знаю, що десь тут поблизу крутиться якийсь хитрий злочинець, на слід якого ніхто не може вийти, я все більше схиляюсь до думки, що вона справді стала жертвою.

— Не роби занадто поспішних висновків!

— Ми знаємо те, що вона зникла, а де й чому, залишається й надалі таємницею.

— Але принаймні з того, що після її зникнення минуло вже 10 днів, можна зробити певні висновки.

— Є достатньо й таких, що були зниклими безвісти й по 10 років, але врешті-решт знаходилися.

— Не знаю. Хай буде як буде, я більше не граю. Я маю підозру, що хтось увесь час за нами спостерігає, а ми не маємо й найменшої гадки, хто б це міг бути. Він помічає кожен наш промах і повертає його на свою користь. І цей хтось — не Дуда.

— Ти не можеш впевнено це казати. Ти забув, що ми ще не дізнались, де він був ті три дні.

— Але я не можу кидати людей на заклання. Завтра я всім іншим свідкам повідомлю, щоб не прибували через...треба придумати, через що.

— Прошу тебе, потерпи ще трошечки! Лише доти, доки не побачимо, що Башич робитиме... ось, скажімо, протягом десяти днів після його від’їзду. Якщо за цей час нічого не станеться, тоді вирішуй, що робити далі.

— Що ти розумієш під тим «якщо нічого не станеться»?

— Якщо Башич залишиться живий-здоровий і не вживатиме ніяких заходів. Якщо так станеться, то це значитиме, що тут немає ніякої бійні, і що гра може продовжитись. Звичайно, як ти матимеш бажання її продовжити.

Бонетті на мить замислився, було видно його вагання, а тоді, врешті-решт, видав рішення.

— Загалом, чому б і ні? Мені від того не буде шкоди. Але за умови, якщо ми вирішимо одне важливе питання, яке поступово перетворюється на проблему. Ти, очевидно, вже зрозумів, що Дуда тут, у місті, і має вільний доступ до готелю. Але ти, судячи з усього, помилився з людиною. Що будемо робити, якщо врешті-решт знайдемо Дуду, але встановимо, що це не Ретель, а хтось інший? Хто тоді буде переможцем? Ми ж закладалися на Ретеля.

— Нехай у тому випадку переможцем будеш ти. Це справедливо. Якщо Ретель — це не той, хто стоїть за всіма злочинами, я не маю права ні на що розраховувати.