Розділ 7

— Насамперед те, як він був одягнений. Костюм, краватка, черевики... так туристи не одягаються у цей час доби, а тим паче іноземці. Окрім того, я бачив, як він виходив з приміщення для персоналу, і що розмовляв з офіціантами та портьє як з колегами.

Тюдор згадав, що Ретель і влітку, в найспекотніший час, носив костюм з краваткою, навіть поза роботою.

— Чи ви питали когось з них, як його звуть?

— Ні, не питав. Тільки-но я його впізнав, я відразу ж сховався, аби він мене не побачив.

— Може, ви лише бачили когось схожого на нього?

— Аж ніяк! Я маю чудову пам’ять на обличчя. Звичайно, минуло чимало часу і він змінився. Когось би це могло ввести в оману чи в нього закралися б сумніви, але тільки не в мене. Незліченну кількість разів я стояв перед ним, обличчям до обличчя.

— І що ви плануєте робити тепер, пане Башич? — запитав Бонетті.

— Думаю, треба негайно повідомити у поліцію. Ви ж знаєте — було підписано ордер на його арешт.

— Стривайте! — почав переживати Бонетті. — Тут потрібна обережність! Арешт поліцією в готелі, на очах в іноземців-туристів, не беремо до уваги. То б нам страшенно зіпсувало репутацію. Інакше кажучи, це нам не підходить. Звичайно, найліпшим варіантом було б, якби ви його спершу ідентифікували, а тоді б поліція його заарештувала, після закінчення зміни, дорогою додому...

— І як по-вашому я маю його ідентифікувати?!

— Дуже просто. Це можемо влаштувати хоч цієї миті. Знаєте, з опису, який ви нам дали і з особистих даних, які є в нас про людей... де хто був під час війни і тому подібне... ми вже маємо деякі здогади, про кого може йти мова. Але оскільки ми ще не зовсім впевнені, ви б нам могли допомогти у перевірці наших припущень... Ми маємо розробити чіткий план, як це непомітно влаштувати... — тут Бонетті надовго замислився, а тоді раптово, наче щось йому спало на думку, повів далі, звертаючись до Тюдора:

— Франко, ти залишайся тут з паном Башичем, а я відійду на хвильку подивитись, де сьогодні працює... знаєш, про кого я говорю... і тоді зможемо домовитись про деталі плану.

Бонетті пішов, проте швидко повернувся і сказав:

— Ще не прийшов. Він почне працювати лише з обіду. Сьогодні прислужує в залі. Ми мусимо почекати лиш півгодини. А тоді ми втрьох прогуляємось рестораном, наче пана Башича ознайомлюємо з готельними приміщеннями, це не виглядатиме підозріло. При цьому ви, пане Башич, уважно оглянете всіх офіціантів; коли ви його побачите, непомітно нам на нього вкажете, а ми тоді домовимось з поліцією, що робити далі.

— Треба це зробити якомога непомітніше, — Башич виказував ознаки стурбованості. — Знаєте, мені не хотілося б, щоб він зрозумів, що це я його викрив. Ви собі не уявляєте, що він тоді зі мною зробить. Згадайте, як він позбувся журналістки, яка була тут до мене.

— Ту, що зникла? Ви думаєте, він якось з цим пов’язаний?

— Коли я сам його тут побачив, у цьому тепер більше, ніж впевнений. Так чи так, подивіться, скільки часу минуло, а про неї ні слуху ні духу.

— Про те я маю свою теорію, але припустімо. Ваша гіпотеза зовсім не має під собою підґрунтя. Пан Тюдор і я проводжали її, коли вона відплила. Трап опустили, і подорожні почали підніматись на борт задовго до нашого приходу на причал. І навіть якщо він був поміж них, ми його не помітили.

— О, пане директоре, є тисяча способів пройти на корабель так, що ніхто цього не помітить, навіть екіпаж корабля. Особливо, коли йдеться про таку людину, як Дуда. Він просочився на борт, перш ніж ви прибули. Дівчина мертва, будьте певні. Вона його упізнала; а він побачив, що вона його впізнала. Якщо він ще й мене тут побачить, а, ще більше, якщо зрозуміє, що і я його побачив та впізнав, моє життя опиниться у великій небезпеці. А ви зараз збираєтесь це перевірити! Ви не смієте вагатися ні миті! Ви мусите негайно викликати поліцію і віддати у її руки того, у кому сумніваєтесь.

— Так, коли б тут ще не було тисячі «якщо»! А якщо то взагалі все він?! А якщо дівчина сама десь висадилася?! А якщо... Чекайте! Принаймні, з кораблем це все легко перевірити... чи міг він бути на ньому чи ні... — з цими словами Бонетті потягнувся по телефон і зателефонував, а тоді почав говорити у слухавку. — Говорить директор. Дай мені шефа зали... Послухай, Медені, негайно зайди до мене й принеси книгу робочого графіку в залі за весь минулий місяць.