Розділ 10

— Я побачив, що він кудись зненацька побіг. І подумав, що в нього виникла потреба, і він пішов до вбиральні.

— Якби ж то! Він побачив Дуду, який виходив з кухні, тож погнався за ним, проте той встиг втекти і заховатися десь внизу в котельні.

— З кухні? Неможливо. За півгодини до цього директор перевірив усіх кухарів та офіціантів. Чужі поміж них не снували.

— Це було не півгодини тому, а півхвилини.

— Офіціант? Мені важко в це повірити.

— Можливо, Жміре переодягнув своїх людей в офіціантів, а Дуда цим скористався? Тоді б поліціянти думали, що він офіціант, а офіціанти — що це поліціянт.

Дідович нічого на це не відповів, лише витягнув мобільного телефона і почав комусь віддавати розпорядження:

— Слухай мене уважно! Він насправді помічений, коли з кухні йшов до котельні. Тепер мусимо перетворити все на відкриту операцію; немає більше причин щось приховувати. Насамперед заблокуй усі виходи, а тоді ретельно обшукай кухню... Ні, не йдіть до котельні. Там ви його, звісно, не знайдете. Краще прямуйте до басейну. За кілька хвилин я приведу туди й Шантека. Як це навіщо до басейну? Дуда знає, що зараз його очікують на всіх виходах. Єдиний вихід для нього втекти морем. Перевдягтися у купальний костюм і змішатися з відпочивальниками в басейні, а звідти він легко може дістатися готельного пляжу!.. Швидко! Не можна гаяти ні хвилини!

Після того він відклав телефона і обернувся до Тюдора.

— Ви, пане Тюдор, й самі бачите, що... стає гаряче. Може дійти навіть до стрілянини. І найкраще було б, якби ви, перш ніж до цього дійде, зникли з готелю.

З тими словами Дідович полишив аперитив-бар і кудись швидко попрямував, а Франко задумався про те, що ж йому зараз робити. З одного боку, він погоджувався, Дідович має рацію: тут стало небезпечно. Проте це здавна було фіналом усього, в чому він прагнув підвести фінальну риску. Врешті-решт сталася одна з таких ситуацій, яка вже давно й неухильно до нього наближалася. Було б доречно, якби Дуда вчинив спробу втекти морським шляхом; для нього це єдиний вихід. Отож, все вказує на те, що його легко можна приманити в пастку. Але знову ж таки, можливими є й низка непередбачуваних фіналів. До того ж, це саме та ситуація, коли випадок і неминучість стикаються обличчям до обличчя, саме так, як він любить! До того ж, там коло басейну є Ретель. У Тюдорі ще гніздився якийсь залишок підозр до нього. До того ж, можливо, що Шантек саме його бачив, коли той біг до котельні; котельня дуже близько від басейну, і звідти він міг легко дістатися туди. Через це професор вирішив не полишати готелю, а піти саме туди, де, на його погляд, має статися щось вирішальне.

Басейн був розміром з половину олімпійського та засклений, аби ним можна було користуватися і взимку. Поряд з ним, з усіх чотирьох боків, були лежаки для плавців, а десь в глибині зали розташовувався буфет, з якого їм прислужували. Вздовж одного краю басейну був балкон, який також використовувався щось на кшталт кав’ярні. Тут також був невеличкий бар, звідки офіціант приносив напої, і низка столів, розставлених на самісінькому краю балкона. Франко вирішив, що йому найкраще розміститися саме тут, за одним із них. Не було б добре розміститися внизу, поряд з басейном, по-перше, він би дуже вирізнявся поміж туристами в купальних костюмах, а, по-друге, саме звідси він чудово бачитиме все, що відбувається внизу, а сам залишатиметься непоміченим. Він бачив, як Ретель постійно виходить з буфету з тацею, прислужує туристам поряд з басейном і знову повертається за стійку, так що він безперервно був у русі. В його поведінці можна було помітити деякі ознаки хвилювання; він постійно озирався навсібіч та щомиті поглядав на годинника. Не знаючи навіщо, Тюдор не випускав його з поля зору; наче передбачаючи, що для подальшого розвитку подій це могло бути дуже важливим. І справді, пізніше саме так усе й сталося. Під час подій, які відбувалися потім, Франко з упевненістю міг стверджувати, що Ретель жодної миті не полишав свого робочого місця.

Час минав, проте ніхто не з’являвся; ні Шантек, ні люди Дідовича. Професор просидів у кав’ярні близько десяти хвилин, несподівано з’явився зморений схвильований Бонетті й тихим, але драматичним голосом сказав:

— Шантека отруїли!

Як громом уражений, Тюдор підхопився зі стільця. Оскільки він знав, що Ретель ніяк не може бути замішаний в це, він зовсім припинив про нього думати, і разом з Бонетті помчав назад до ресторану. Там відбувалась неймовірна колотнеча. Поліціянти більше не ховалися; вони намагалися заспокоїти наляканих туристів і вивести їх з ресторану, закликаючи всіх ні до чого не торкатися. Шантек і далі сидів за своїм столом, але тепер зі схиленою головою, поряд тарілки з їжею, а очі були розплющені; було видно, що він мертвий. В одному кутку ресторану Жміре зібрав кухарів та офіціантів і розпитував їх. Бонетті відразу ж приєднався до нього, аби допомогти, якщо справа дійде до якихось непорозумінь. Другий поліціянт у цивільному, мабуть, експерт-криміналіст, уважно оглядав залишки їжі. За деякий час він підійшов до Жміре й оголосив йому результат:

— В салаті був ціанистий калій.

Після цих слів слідство всю свою увагу звернуло на кухарів, які поводилися перелякано. Проте Жміре говорив з ними дуже коротко; очевидно, йому здавалося нелогічним підозрювати когось з працівників кухні, оскільки вони не могли знати, куди йде яка порція. Через це він питав їх лише, чи мають вони десь на кухні ціанистий калій чи якусь іншу отруту, яку зберігають з якоюсь гігієнічною метою. Вони всіма силами намагалися запевнити його, що немає ніякої, навіть в найменших кількостях, навіть отрути проти мишей, бо це елітний готель. Зрештою, це й Бонетті відразу ж підтвердив. Жміре квапливо відіслав із зали геть і їх, і усіх офіціантів, попередньо наказавши їм не відлучатися з готелю доти, доки триває слідство; він затримав лише одного з них — того офіціанта, який обслуговував Шантека. Той нещасливець поводився абсолютно розгублено; з усього було видно, що все, що сталося, вплинуло на нього сильніше, ніж на когось іншого. Він лише дивився поперед себе, витріщивши очі та безперестанно повторював:

— Я нічого не робив... Я лише носив...

Жміре відразу переконався, що він повністю чистий, ще й Бонетті за нього поручився, тож не ставив йому запитання про отруту, а лише про обставини, у яких він виконував свою роботу.

— Скільки разів ти носив їжу на стіл Шантека?