Розділ «Лабіринт»

— Maman?[44]!

Уїл напружився.

— Це лише мій син, — промовила Марі-Сесіль. — Oui? Qu’est-ce que c’est?[45]

— Maman! Je veux te parler[46].

Уїл підвів голову.

— Я гадав, він не повернеться до завтра.

— Такі мало бути.

— Maman, — не вгавав Франсуа-Батист. — C’est important[47].

— Якщо я заважаю... — збентежено почав Уїл.

Проте Марі-Сесіль і далі масажувала йому плечі.

— Він знає, що мене не можна турбувати. Я поговорю з ним пізніше.

Вона підвищила голос і додала:

— Pas maintenant[48], Франсуа-Батист, — а потім додала англійською для Уїла, проводячи пальчиками вниз по спині. — Зараз не... зовсім вчасно.

Уїл перекинувся на спину й сів, почуваючись ніяково. За три місяці знайомства з Марі-Сесіль, він жодного разу не зустрічався з її сином. Спочатку Франсуа-Батист був далеко в університеті, потім він їздив на канікули з друзями. Але до нього тільки зараз дійшло, що це підстроїла сама Марі-Сесіль.

— Ти не збираєшся поговорити з ним?

— Тільки якщо це зробить тебе щасливим, — промовила Марі-Сесіль, вислизаючи з ліжка. Зробивши шпарку в дверях, вона тихо перекинулась кількома фразами з сином, так що Уїл нічого не розчув, потім почулося тупотіння ніг у залі. Вона повернула ключ у замку та обернулася обличчям до коханця.

— Так краще? — запитала вона м’яко.

Марі-Сесіль повільно підійшла до нього, дивлячись крізь бахрому густих вій. У її русі вгадувався якийсь намір, якась гра, але Уїл відчував, що його тіло готове взяти в цьому участь.

Вона штовхнула його назад до ліжка й сіла поверх, поклавши руки йому на рамена. Її гострі нігті залишили слабкі подряпини на шкірі коханця. Він відчував, як її ноги притислись по обидва боки. Він потягнувся і провів пальцями по її гладеньких засмаглих руках, тильною стороною долонь попестив груди крізь шовк. Тоненькі шовкові бретельки легко впали з її витончених плечей.

Раптом задзвонив мобільний телефон, що лежав поряд на столику. Уїл не зважив на нього. Він звільнив її тіло від легкого вбрання аж до талії.