Розділ «Лабіринт»

— Може, пізніше, гаразд?

— Коли це «пізніше»? О десятій? Опівночі?

Вона підійшла до коханця, переплела свої пальчики з його пучками й промовила ще раз:

— Мені шкода.

Уїл спробував вирватися, проте вона не дала йому цього зробити.

— Ти завжди так робиш. Я ніколи не знаю, що відбувається, — казав Уїл.

Вона підійшла ще ближче, так, щоб він відчував, як крізь тонкий шовк убрання її груди торкаються його оголеного торса. Попри кепський настрій, Уїл відчув, що його тіло відгукується.

— Це ж просто бізнес, — пробурмотіла вона, — нема чого ревнувати.

— Я не ревную. — Уїл уже втратив лік тому, скільки разів вони говорили про це. — Це більше ніж...

— Ce soir[51], — сказала вона, відпускаючи його руки. — А тепер мені час збиратися.

Перш аніж він устиг заперечити, Марі-Сесіль зникла у ванній кімнаті й замкнула за собою двері.

Коли Марі-Сесіль вийшла з ванної, то із полегкістю зазначила, що Уїл пішов. Вона б не здивувалася, побачивши його все ще в ліжку з тією ж самою розгубленою посмішкою на обличчі.

Його домагання починали діяти їй на нерви. Поступово він вимагав її уваги і часу значно більше, ніж вона готова була йому приділити. Здавалося, він хибно розумів їхні стосунки. Їй варто буде поговорити з ним.

Марі-Сесіль викинула Уїла з голови.

В кімнаті прибирала покоївка. Її одяг був готовий і розкладений на ліжку, а її золоті черевики ручної роботи стояли на підлозі поряд з ліжком.

Жінка запалила сигарету, яку витягла з валізки. Вона курила забагато, але була надто знервована цього вечора. Перед тим як запалити, Марі-Сесіль постукала фільтром по кришечці запальнички; це була ще одна її манірна звичка, що її вона успадкувала від свого дідуся, як і чимало іншого.

Марі-Сесіль підійшла до дзеркала. Білий шовковий халат вільно зісковзнув з її плечей. Вона схилила голову набік і дуже пильно глянула у люстро критичним оком. Струнке гнучке тіло, біле не за модою; повний високий бюст, бездоганна шкіра. Вона провела рукою навколо темних сосків, потім нижче, — до лінії стегон і свого плаского живота. Навколо очей і рота, либонь, з’явилося кілька зморшок, але все решта лишилося як у юності.

Годинник із позолоченої бронзи на поличці над каміном почав бити, нагадуючи їй, що час збиратися. Вона взяла з плечиків легку довгу сукню. Її було зшито саме для неї — з високим вирізом на спині та разюче глибоким декольте попереду у формі літери V.

Марі-Сесіль застебнула тоненькі золоті зав’язки на своїх загострених плечах, а потім сіла за туалетний столик. Вона розчісувала волосся, загортаючи кучері навколо пальчиків, доки воно не почало сяяти, неначе відшліфований чорний бурштин. Вона любила цей момент перевтілення, коли переставала бути сама собою, а перетворювалася на Navigatairé[52].

Цей процес сполучав її крізь роки з усіма тими, хто виконував цю роль до неї.