Розділ «Лабіринт»

— Як смієш ти зі мною отак розмовляти? Я...

— Інші чоловіки розказують своїм дружинам, де вони були. А ти чому ні? Мабуть, усе-таки є якась причина не робити цього.

Тепер Конгос уже кричав:

— Інші чоловіки мусять навчитися тримати язики за зубами. Це не жіноча справа.

Оріана повільно перелізла через ліжко до нього.

— Не жіноча справа! — гримнула вона. — Хіба?

Її голос був тихим та сповненим підозри. Конґос знав, що вона просто бавиться із ним, але не розумів правил такої гри. Ніколи не розумів.

Оріана раптом схопила по-зрадницьки опуклу плоть під його тунікою. Із задоволенням вона спостерігала жах та подив у його очах, коли почала водити рукою вверх-вниз.

— Ну що, чоловіче, — промовила вона з презирством. — Скажи мені, що ти вважаєш жіночою справою. Кохання? — вона стиснула міцніше. — Як ти це називаєш, прелюдією?

Конґос почувався загнаним у глухий кут, він просто був загіпнотизований і не знав, як поводитися. Він не зміг утриматись і нахилився до неї. Його вологі губи безгучно ворушилися, неначе риб’ячий рот, а очі були міцно заплющені. Він мав би зневажати її, але вона все ще змушувала його палати від жадання, як і будь-якого іншого чоловіка, котрий залежить від штуки, що теліпається в нього між ногами, хай там що пишуть та кажуть. Проте вона його зневажала.

Так само раптово вона відпустила руку, діставши реакцію, якої хотіла.

— Ну, Жане, — промовила Оріана холодно. — Якщо тобі нічого мені сказати, то можеш собі йти. Ти мені тут не потрібен.

Оріана побачила, як щось у ньому зламалося, ніби вся безнадія та розчарування, від яких він раніше страждав у житті, перелилися через вінця.

Перш аніж вона второпала, що сталося, він вдарив її, причому настільки сильно, що вона відлетіла до протилежного краю ліжка.

Жінка скрикнула від подиву.

Конґос не рухався, дивлячись на свою правицю, неначе не на власну.

— Оріано, я...

— Ти жалюгідний, — закричала вона, відчувши смак крові на губах. — Я сказала тобі йти, то йди. Забирайся геть із моїх очей!

Якоїсь миті Оріані здалося, що він спробує вибачитись. Утім, коли він зрозумів це і підвів очі, то в них вона побачила ненависть, а не сором. Оріана зітхнула із полегкістю. Усе йшло так, як вона собі запланувала.

— Ти мені огидна, — крикнув Жан, ідучи геть від ліжка. — Ти не краща за звичайну тварюку. Ні, навіть гірша, ніж чудовисько, бо усвідомлюєш, що ти робиш.