Розділ «Лабіринт»

Вона поглянула на нього, здивувавшись тому, що він назвав її просто на ймення. Досі він ніколи не припускався таких помилок.

— Щось сталося? — запитала вона хутко. — Тато почуває себе не дуже добре?

— Він надто... заклопотаний, пані, — завагався було Франсуа, — він би був радий, якби ви склали йому компанію.

Алаїс зітхнула:

— Здається, я не виходила нікуди цілісінький день.

— Пані! — ще раз звернувся до неї спантеличений служник.

— Не зважай, Франсуа. Просто сьогодні ввечері я не в гуморі. Звичайно, я піду, якщо мій батько бажає цього. Ходімо?

Із протилежного боку житлового крила у своїй кімнаті на ліжку сиділа Оріана з підібганими під себе ногами.

Її очі були напівзаплющені, неначе у кішки. Вона самовдоволено посміхалася, коли гребінець ковзав по її розпущених кучерях. Час від часу вона відчувала легкі дотики його кістяних зубців до шкіри голови, ніжні та гіпнотичні.

— Це вельми... заспокоює, — промовила вона.

За її спиною стояв чоловік. Він був до пояса оголений, його широкі дужі рамена ледве поблискували від крапельок поту.

— Заспокоює, пані? — перепитав він м’яко. — Це трохи не те, що я мав на увазі.

Вона відчувала його теплий подих на своїй шиї, коли він нахилився, щоб забрати пасмо з її обличчя і долучити його до волосся, розсипаного по спині.

— Ви надзвичайно гарні, — прошепотів чоловік.

Він став масажувати їй плечі та шию, спочатку злегка, потім сильніше. Оріана відкинула голову, коли його вправні руки почали вивчати обриси її щік, носа, підборіддя, неначе він намагався запам’ятати ці риси. Час від часу вони опускалися нижче, до м’якої, білої шкіри на шиї.

Оріана підняла одну з його рук та облизала кінчики пальців язиком. Він притягнув її до себе. Вона відчувала тепло та вагу його тіла, відчувала доказ того, наскільки він її жадав, притискаючись до неї. Він розвернув її до себе обличчям, забрав руку від її губ, потім повільно став цілувати.

Вона не звертала уваги на важкі кроки в коридорі, аж доки хтось не почав грюкати у двері.

— Оріано! — пролунав різкий роздратований голос. — Ти там?

— Це Жан, — пробурмотіла вона приглушено і радше розлючено, ніж налякано через те, що їх перервали. Вона розплющила очі.

— Мені здавалося, ти сказав, що він не повернеться до цього часу?