Розділ «Лабіринт»

Чоловік подивився на двері.

— Я не знав, що він звільниться. Коли я покинув його, все виглядало так, ніби він ще довго буде зайнятий у віконта. Тут зачинено?

— Ну звичайно, — здивувалась Оріана.

— Як гадаєш, йому це здається дивним?

Оріана стенула плечима.

— Він знає, що краще не заходити без стуку. У будь-якому випадку тобі ліпше зникнути.

Вона вказала на маленький альков позаду гобелена, що висів на віддаленій від ліжка стіні.

— Не хвилюйся, — посміхнулась вона, помітивши вираз його обличчя. — Я швиденько його позбудуся.

— І як ти збираєшся це зробити?

Вона обвила його шию руками, нахиливши його голову до себе настільки близько, що він міг відчувати дотик її вій. Він дещо відсунувся від неї.

— Оріано! — жалісно завив Конґос. Його голос ставав високим усякий раз, коли він починав кричати. — Відчиняй двері, негайно ж!

— Маєш залишитись і сам усе побачити, — промуркотіла Оріана і, нахилившись, поцілувала чоловіка у груди, у його пружний живіт і трохи нижче. — А тепер ти повинен зникнути. Навіть він не може залишатися на вулиці постійно.

Коли вона впевнилася, що її коханець захований у безпечному місці, то навшпиньки підійшла до дверей, безшумно повернула ключ і побігла назад до ліжка, затягуючи навколо запону.

— Оріано!

— Мужу, — відповіла вона ображено, — немає жодної причини так репетувати. Тут відчинено.

Зовні щось завовтузилося, потім двері відчинились і з грюкотом зачинилися. Її чоловік увірвався до кімнати. Вона чула, як брязнув метал об дерево, коли він поставив свою свічку на стіл.

— Ти де? — крикнув він роздратовано. — І чому тут так темно? Я не налаштований гратися з тобою.

Оріана посміхнулася. Вона простяглася на подушках, дещо розвівши ноги, і заклала свої гладенькі голі руки за голову, бажаючи, щоб ніщо не викликало підозри в її чоловіка.

— Я тут, мій мужу.

— Двері не були відчинені, коли я вперше спробував увійти, — провадив Конґос сердито. Потім він підійшов до ліжка та, відгорнувши запону, безмовно закляк.