Розділ «Лабіринт»

— Ви помиляєтеся.

— Це ваш шанс, Беяре, після тривалих років навчання, дослідження і пошуків ви, достоту як і я, присвятили своє життя цьому. Ви ж бажаєте побачити, що станеться, так само як і я.

— А якщо я відмовлюся співпрацювати?

Марі-Сесіль коротко розсміялася.

— Годі вам. Мені навряд чи треба вас просити. Мій син уб’є її, і ви добре це знаєте. Як він це зробить і скільки це забере в нього часу, залежить від вас.

Попри всі заходи безпеки, яких він ужив, по спині Беяра пробіг холодок. Якщо Еліс зараз там, де й має бути, то не варто хвилюватися. Вона в безпеці. Усе завершиться раніше, ніж вона зрозуміє, що відбувається.

Спогади про Алаїс і Бертранду увірвалися в його голову без попередження. Він згадав їхню палку вдачу, небажання коритися будь-яким наказам, їхню нерозсудливу хоробрість.

Цікаво, чи Еліс така сама?

— Готово, — врешті промовила Марі-Сесіль. — Книга Ліків та Книга Чисел тут. Тож, якщо ви просто дасте мені каблучку і скажете, де заховано Книгу Слів...

Одрік змусив себе зосередитися на Марі-Сесіль.

— А чому ви впевнені, що вона досі в печері.

Жінка посміхнулася.

— Тому, що ви тут, Беяре. Чому б іще ви прийшли? Ви хочете побачити церемонію, перш аніж помрете. Ви надінете робу, — крикнула вона раптом, бо їй урвався терпець. Вона вказала пістолетом на білу тканину, складену зверху сходів. Одрік похитав головою і на якусь мить побачив сумнів у її очах. — Потім ви принесете мені Книгу.

Раптом Одрік помітив три маленькі металеві кільця, занурені у підлогу нижньої частини печери. І він пригадав, що саме Еліс відшукала скелети у неглибокій могилі.

Беяр посміхнувся: невдовзі він дістане довгоочікувані відповіді на свої запитання.

— Одріку, — пошепки кликала Еліс, навпомацки пробираючись тунелем.

Чому він не відповідає?

Як і вперше, Еліс відчула, що земля знижується під ногами. Цього разу здавалося, ніби вона тікає з-під ніг.

Попереду в печері дівчина бачила слабкі проблиски жовтого світла.

— Одріку, — гукнула вона ще раз, і її страх подужчав.