Розділ «Лабіринт»

— Мені так не здається.

Марі-Сесіль обійшла навколо Беяра, неначе хижак навколо своєї здобичі, поки не опинилася спиною до вівтаря, а він — у центрі печери, поблизу ями в землі.

«Могила, — подумав він. — Могила, де знайшли тіла».

— Де вона? — грізно запитала Марі-Сесіль.

Одрік не відповів, а сказав натомість:

— Ви дуже схожа на свого діда — характером, рисами обличчя, наполегливістю. Так само, як і він, ви на хибному шляху.

В її очах блиснув гнів.

— Мій дідусь був великою людиною. Він шанував Грааль. Усе своє життя він присвятив пошукам Книги Слів для того, щоб зрозуміти.

— Зрозуміти, пані? Чи, може, використати?

— Ви не знаєте про нього анічогісінько.

— О ні, знаю, — тихо відповів Беяр. — Люди змінюються незначною мірою. — Трохи повагавшись, він промовив іще тихіше: — Ваш дідусь був так близько до мети, правда ж? Кілька кілометрів на захід, і він би знайшов цю печеру, а не ви.

— Тепер це не має значення, — грубо відповіла Марі-Сесіль. — Вона належить нам.

— Грааль не належить нікому. Ним не можна володіти, маніпулювати й торгувати.

Одрік замовк на хвилину. У світлі лампи, що горіла на вівтарі, він дивився просто їй у вічі.

— Він би не врятував вашого діда, — нарешті промовив Беяр.

Він почув, як Марі-Сесіль затамувала подих. Потім вона сказала:

— Еліксир лікує й подовжує життя. Завдяки йому дідусь був би живий досі.

— Грааль не допоміг би здолати хворобу, що відділяє плоть від кісток, пані, й він також не дасть вам того, що ви бажаєте. — Одрік замовк. — Грааль не явиться вам.

Марі-Сесіль зробила крок назустріч.

— Ви сподіваєтеся, що не явиться, Беяре, але все-таки ви невпевнені. Попри усі ваші знання й дослідження, ви не знаєте, що станеться потім.