Розділ «Лабіринт»

Саже не відповів.

— Я не розумію, як Оріана змогла переконати Бертранду піти з нею, — сказав він натомість. — Я ж наказав їй не йти нікуди без мене. Дочекатися, поки я прийду.

Ґільєм промовчав. Він не знав, як втішити Саже. Гнів молодшого чоловіка швидко вщух сам собою.

— Як гадаєш, Оріана привезла інші дві Книги? — раптом запитав Саже.

Ґільєм похитав головою.

— Гадаю, Книги заховано десь у підвалах маєтку д’Евре, чи в Шартрі. Чому б це вона ризикувала, привозячи їх сюди?

— Ти її кохав?

Таке запитання заскочило Гільєма зненацька.

— Я жадав її, — тихо відповів він. — Я був зачарований, переповнений відчуттям власної значущості, я...

— Не Оріану, — різко перервав його Саже, — Алаїс.

Гільєм відчув, нібито стальне кільце стиснуло йому горло.

— Алаїс, — прошепотів він. Якусь мить чоловік стояв мовчки, поринувши у власні спогади, поки гіпнотичний погляд Саже не повернув його до холодної дійсності.

— Після... — запнувся він. — Після того як Каркассона здалась, я бачив її тільки раз. Протягом трьох місяців вона жила зі мною. Її схопили інквізитори і...

— Я знаю! — закричав Саже, і його голос, либонь, зламався. — Я знаю про це.

Здивований реакцією Саже, Гільєм і далі дивився перед собою. На свій подив, він зрозумів, що всміхається.

— Так, — нарешті промовив він. — Я кохав її понад усе на світі. Я просто не розумів тоді, яким цінним і крихким є кохання, поки не розбив його власноруч.

— Ось тому ти відпустив її після Толози, і вона повернулася додому?

Гільєм кивнув.

— Після стількох тижнів, прожитих разом, тільки Господь знає, як важко було залишатися далеко від неї. Побачити її ще бодай раз... Я сподівався, що коли все скінчиться, ми зможемо... Проте, очевидно, вона знайшла тебе. І тепер, сьогодні...

Голос Гільєма надломився, на очі набігли сльози, обпікаючи його на холоді. Гільєм відчув, як поруч здригнувся Саже. На якусь мить атмосфера між ними змінилася.