Розділ «Лабіринт»

— Залиш мене, — повторила вона, повертаючись до нього спиною. — Іди приготуй коней. Ти мені тут не потрібен.

Коли Луї пішов геть, Оріана схилилася і торкнулася руки дівчинки.

Вона одразу ж прокинулась і сіла, в її очах світився страх.

— Хто ви?

— Una amiga[202], — відповіла їй Оріана мовою, яку перестала вживати тридцять років тому.

Бертранда навіть не ворухнулася.

— Ви француженка, — уперто відповіла дівчинка, пильно розглядаючи її одяг і волосся. — Вас не було з нами у фортеці.

— Ні, — відповіла Оріана, намагаючись бути терплячою. — Але я народилася в Каркассоні, як і твоя мама. Дітьми ми жили разом у Шато Комталь. Я навіть знала твого дідуся, начальника фортеці Пелетьє. Я певна, Алаїс часто розповідала тобі про нього.

— Мене названо на його честь.

Оріана ледве приховала посмішку.

— Ну, Бертрандо, я прийшла забрати тебе звідси.

Дитя насупилося.

— Але Саже звелів мені залишатися тут, поки він сам не прийде по мене, — сказала дівчинка вже менш насторожено. — Він сказав, щоб я ні з ким не йшла звідси.

— Саже так і сказав? — мовила, посміхаючись до неї Оріана. — Гаразд, він розповів мені, що ти себе добре поводила і що я маю дати тобі щось таке, аби ти мені остаточно довіряла.

Оріана вийняла каблучку, яку вона колись зняла з руки покійного батька. Як вона і сподівалася, Бертранда впізнала її й потяглася до неї:

— Це Саже дав її вам?

— Візьми й сама роздивися.

Бертранда повернула каблучку, уважно оглянувши її. Потім вона встала.

— Де він?

— Я не знаю, — відповіла Оріана, насупившись. — Проте...