Розділ «Лабіринт»

— Швидше володаркою є твоя матір.

Хлопець здригнувся, неначе його вдарили.

— Скажи-но мені, сеньйор д’Евре, — мовив зі зневагою Гільєм, зумисне наголошуючи на слові «сеньйор», — що твоїй матері потрібно від дитини?

— Яке це має значення? Вона ж дочка єретиків. Варто було б спалити їх усіх.

Ґільєм відчув, що д’Евре шкодує про те, що на мить утратив самовладання, сказавши таке. Проте було вже запізно: Ґільєм змахнув рукою й перерізав французові горло — від вуха до вуха.

— Per lo Miègjorn[204], — промовив він.

З рани потужним потоком ринула кров на прекрасні килими. Ґільєм відпустив Луї, і той упав. Він сказав:

— Якщо твій слуга повернеться вчасно, ти, можливо, виживеш. Якщо ж ні, тобі краще молитися, щоб твій Бог відпустив тобі гріхи.

Ґільєм накинув каптур на голову і вибіг з шатра. Йому слід було знайти Саже де Сервіана раніше, ніж це зробить служник Луї.

Невеличкий гурт мандрував крізь холодну ніч.

Тепер Оріана пошкодувала, що вони взяли з собою екіпаж. Було б швидше їхати верхи на конях.

Дерев’яні колеса вдарялися й шкрябалися об каміння і твердий замерзлий ґрунт.

Перші кілька годин, рухаючись на південь, мандрівники уникали головних доріг, які вели у долини та з долин, де досі було встановлено пости. Потім, коли зимові сутінки поступилися місцем цілковитій темряві, вони повернули на південний схід.

Бертранда спала, накинувши свій плащ на голову, щоб захиститися від дужого вітру, що вив і бився під запонами карети. Оріана втомилася від безкінечних запитань дівчинки. Бертранда замучила її, розпитуючи про життя в Каркассоні за старих часів, ще до війни.

Оріана годувала її тістечками, солодкими хлібцями та пряним вином із величезною дозою снодійного, якої б вистачило на кілька днів, щоб звалити з ніг солдата. Нарешті, дитя перестало говорити й заснуло.

— Прокинься!

Саже почув чийсь голос поряд. Чоловік. Десь дуже близько. Він спробував підвестись, але біль пронизав усе його тіло. Перед очима затанцювали блакитні вогники.

— Прокидайся! — голос став настійливішим.

Саже здригнувся, коли щось холодне й заспокійливе торкнулося його розбитого обличчя. Поступово до нього повернулися спогади про удари, що падали йому на голову й на все тіло.

Невже він помер?