Розділ «Лабіринт»

— Що? — Бертранда пильно подивилася на неї.

— Ти гадаєш, він хотів, щоб ти йшла додому?

Бертранда хвильку подумала.

— Мабуть, — промовила вона непевно.

— Це далеко? — не вгавала Оріана.

— Близько дня їзди верхи на коні, а може, о цій порі року і довше.

— А це село має назву? — лагідно запитала Оріана.

— Лос-Cepec, — відповіла дівчинка, — хоча Саже наказав, щоб я не називала це місце інквізиторам.

Noublesso de los Seres. Не тільки наймення ордену охоронців Граалю, а й назва місця, де Грааль сховано. Оріана мусила прикусити язика, щоб не розсміятися.

— А тепер для початку позбудемося ось цього, — промовила Оріана, нахиляючись і зриваючи жовтий хрест зі спини Бертранди. — Ми ж не хочемо, щоб хтось подумав, ніби ми втікачі. У тебе є якісь речі, які ти хочеш узяти з собою?

Якщо дівчинка має при собі Книгу, тоді не варто й кудись їхати. Пошуки завершаться просто тут.

Утім, Бертранда похитала головою.

— Нічого.

— Дуже добре. А тепер тихо. Ми не мусимо привернути до себе увагу.

Дівчинка усе ще була нашорошеною, але коли вони разом ішли через сплячий табір, Оріана розповідала їй про Алаїс та Шато Комталь. Ця жінка була милою, переконливою та уважною до дитини і мало-помалу таки завоювала серце Бертранди.

Біля виходу Оріана непомітно дала охоронцеві ще одну монету і повела Бертранду туди, де за межами табора стояв її син із шістьма озброєними солдатами та критою каретою, готовою до подорожі.

— Вони поїдуть із нами? — раптом підозріло запитала Бертранда.

Оріана посміхнулася, саджаючи дитину в екіпаж.

— Нам слід бути захищеними від розбійників на дорогах, чи не так? Саже ніколи не пробачить мені, якщо з тобою щось трапиться.

Коли Бертранда вже сиділа на своєму місці, Оріана тільки тоді обернулася до сина.