Розділ «Лабіринт»

Зелені очі Оріани аж засяяли.

— І ви уже знайшли її? — спитала вона.

— Ще ні.

— Та ж вона в межах Ціутата! А пан д’Евре знає про це?

— Він покладається на вас, пані, що ви надасте йому цю інформацію.

Подумавши хвильку, Оріана додала:

— То стара мертва? Вона не може втрутитись у наші справи? Вона не годна нічого сказати моєму батькові. А хлопчик також?

Чоловік натягнуто посміхнувся.

— Стара і справді мертва. Набридливий хлопчисько втік від нас, хоча я не думаю, що він може нам якось зашкодити. Коли я знайду його, то вб’ю.

Оріана кивнула.

— А ви сказали панові д’Евре про... мої інтереси.

— Я передав, пані. Він вважає за честь, що ви захотіли прислужитись у такий спосіб.

— А мої умови? Він влаштує моє безпечне відбуття з поселення?

— Якщо ви дістанете йому Книги, то він це зробить.

Оріана встала і почала ходити кімнатою.

— Добре, це добре. А ви впораєтесь із моїм чоловіком?

— Якщо знатимемо, де й коли він буде у визначений час, пані, тоді легко. — Чоловік зробив паузу. — Хоча тепер це коштуватиме більше, ніж досі. Ризик нині значно вищий, навіть у такі непевні часи. Адже писар віконта Тренкавеля є високопосадною людиною.

— Я добре знаю про це, — холодно відповіла Оріана. — Скільки?

— Утричі більше, ніж було за Рауля, — відповів її посвідник.

— Це неможливо, — одразу зауважила Оріана, — я не можу накласти руку на таку кількість золота.