Розділ «Лабіринт»

Коли процесія досягла Шато, Пелетьє наказав, щоб пораненого віднесли на кухню і там перев’язали його рани, поки він повідомить віконта Тренкавеля про те, що трапилося. Музику нагодували медом і напоїли солодким вином, а дещо пізніше привели до головної вежі.

Чоловік був блідий, але контролював себе. Боячись, що ноги не втримають нещасного, Пелетьє звелів принести лавку і посадити на неї свідка.

— Скажи нам своє ім’я, amic[135], — промовив до нього начальник фортеці.

— П’єр де Мюрв’єль, пане.

Віконт Тренкавель сидів посередині, а його союзники оточили його півколом.

— Benvenguda[136], П’єр де Мюрв’єль, — сказав віконт, — маєте для нас якісь новини?

Сидячи прямо, мов стріла, з обличчям білим, як молоко, чоловік прочистив горло і почав розповідати. Народився він у Без’єрі, хоча останні кілька років провів при дворах Наварри та Арагону. Він справді був музикою, вивчившись своєму ремеслу в самого Рамона Мірваля, найкращого трубадура на всьому Півдні. Він дістав офіційне запрошення від сюзерена Без’єра. Маючи таку чудову нагоду знову побачитися з рідними, чоловік прийняв запрошення і повернувся додому.

Голос свідка був таким тихим, що слухачам треба було напружуватися, щоб почути його розповідь.

— Розкажи нам про Без’єр, — попросив Тренкавель, — розкажи все, що знаєш, не випускай жодної подробиці.

— Французьке військо підійшло до стін у переддень свята Святої Марії Магдалини й отаборилося уздовж лівого берега річки Орб. Найближче до ріки розташовувалися паломники та найманці, жебраки і знедолені, натовп обдертих голодранців, босоногих, одягнених лише в штани й сорочки. Дещо далі було видно клейноди баронів та церковників, що тріпотіли над наметами зеленим, золотавим і червоним. Вони збудували флагштоки і повалили дерева, щоб робити загони для своєї худоби.

— Кого вислали на переговори?

— Ренода Монпейро — єпископа Без’єрського.

Пелетьє нахилився і прошепотів віконтові на вухо:

— Кажуть, що він зрадник, Messire. Він також зголосився взяти участь у хрестовому поході.

— Єпископ Монпейро повернувся зі складеним самим папським легатом списком тих, кого вважали єретиками. Я достоту не знаю, скільки імен було в тому страшному переліку, мій пане, але їх там кілька сотень. Там були імена найвпливовіших, найбагатших, найвизначніших мешканців Без’єра поряд з іменами прихильників нової церкви і тими, кого звинувачували у підтримці «добрих християн». Якби консули видали усіх, кого вважали за єретиків, то місто стало б пустим. Якщо ж ні... — слова музики повисли у повітрі.

— Що ж відповіли консули? — поцікавився Пелетьє. Це покаже, чи втримається їхній альянс супроти Північної Франції.

— Що нехай їх радше втоплять у солоній морській ропі, ніж вони викажуть чи зрадять своїх друзів і мешканців міста.

Тренкавель злегка зітхнув.

— Єпископ утік з міста, прихопивши із собою тільки кількох католицьких священиків. Очільник нашого гарнізону Бернар де Сервіан почав готуватися до захисту.

Чоловік на мить зупинився і важко ковтнув. Навіть Конґос, що сидів, схилившись над пергаментом, підняв голову.