Розділ «Лабіринт»

Алаїс стояла як укопана, міцно стиснувши руки, щоб не було видно, як вони тремтять, аж доки за Ґільємом не зачинилися двері. Потім, заглиблена у свої думки, Алаїс підійшла до столу, їй було цікаво, що саме привело його до неї. Кохання? Жалощі? Чи щось інше?

Розділ 46

Симеон поглянув на небо. Сірі хмари купчилися, заступаючи сонце. Він уже відійшов трохи від поселення, але хотів повернутися до свого помешкання раніш, аніж почнеться гроза.

Дійшовши до узлісся, що відокремлювало рівнини за межами Каркассони від річки, старий юдей стишив ходу. Він важко дихав, бо був уже надто старезним для таких піших прогулянок. Симеон зіперся на ціпок і послабив комір свого вбрання. Вже не так і далеко. Естер, либонь, приготувала їжу, що чекає на нього, а може, й трохи вина. Сама думка відновила Симеонові сили. Можливо, Бертран мав рацію: мабуть, усе скінчиться до весни.

Симеон не помітив двох чоловіків, які йшли за ним назирці. Він не бачив, коли напасник підняв руку з кийком і різко вдарив його по голові. Темрява огорнула Симеона.

Коли Пелетьє дістався Нарбонських воріт, навколо вже зібралася юрба.

— Дайте дорогу! — закричав Пелетьє, відштовхуючи кожного, хто стояв на його шляху. Якийсь чоловік рачкував по землі, кров текла з рани на його чолі.

Над чоловіком нависли двоє озброєних солдатів, напрямивши свої списи в горло нещасного. Мабуть, він був музикою. Його барабан було пробито, а сурму зламано навпіл і відкинуто геть, неначе кістки на бенкеті.

— Що, заради Всевишнього, тут коїться? — загримів Пелетьє. — У чому провина цього безталанця?

— Він не зупинився, коли йому наказали, — відповів старший солдат, обличчя якого скидалося на мозаїку зі шрамів та слідів від ран, — він не мав дозволу.

Пелетьє нагнувся до музики.

— Я Бертран Пелетьє, начальник фортеці. Що привело тебе до Каркассони?

Чоловік раптом широко розплющив очі.

— Начальник фортеці Пелетьє? — пробурмотів він, чіпляючись за руку Бертрана.

— Так, це я. Говори, друже.

— Besièrs es presa.[134]

Жінка, яка стояла поруч, ледве стримала крик і затулила рота рукою. Приголомшений новиною, Пелетьє зірвався на ноги.

— Гей ви, — вигукнув він, — залиште когось, хто змінить вас на варті, й допоможіть віднести цього чоловіка у замок. Якщо він не зможе говорити через ваше поводження з ним, це буде тільки гірше для вас.

Потім Пелетьє повернувся до натовпу.

— Добре запам’ятайте те, що я зараз скажу, — прокричав він. — Нізащо й нікому не розповідайте про те, свідками чого ви тут стали. Невдовзі ми дізнаємось усю правду.