Розділ «Лабіринт»

Пелетьє і далі вдивлявся у натовп, що просувався уздовж ріки, але він не міг більше відшукати в ньому Симеона.

— Messire! — ще раз гукнув, тяжко дихаючи, посланець із розпашілим обличчям.

— Що таке?

— Вас кличуть до Нарбонських воріт. Там якісь проблеми.

Розділ 45

Алаїс рвучко відчинила двері кімнати.

— Гільєме!

Хоча зараз Алаїс треба було побути наодинці й вона, власне, не сподівалася на інше, проте все одно почувалася дещо розчарованою, побачивши, що кімната порожня.

Алаїс замкнула кімнату, зняла сумку, що висіла в неї на поясі, поклала її на стіл і розгорнула Книгу. Вона була розміром не більша, ніж жіночий Псалтир. Дерев’яну обкладинку було обтягнено шкірою, абсолютно простою і трохи потертою по краях.

Алаїс розв’язала шкіряні зав’язки, і Книга сама розкрилася в її руках, неначе метелик змахнув крильцями. Перша сторінка не мала нічого, крім маленької золотої чаші в центрі сторінки, що сяяла на цупкому кремовому папері, неначе золота прикраса. Вона була завбільшки з візерунок на батьковій каблучці чи merel, яким вона так недовго володіла.

Перегорнувши сторінку, Алаїс побачила чотири чорні рядки, написані химерним та елегантним почерком.

Берега сторінки були оздоблені малюнками й символами, що повторювалися, достоту як вишивка на полах її плаща: птахи, тварини, люди з довгими руками та загостреними пальцями. Алаїс затамувала подих.

«Це обличчя й постаті з моїх снів», — подумала вона.

Алаїс перегортала сторінки одну по одній. Кожна з них була вкрита чорними рядками, виведеними тією самою рукою, а на звороті нічого не було написано. Вона впізнала мову Симеона, хоча й не розуміла значення слів. Утім, більшу частину Книги було написано її мовою. Кожна перша літера нової сторінки мала червоний, блакитний, жовтий або золотавий колір, але решта було простим. Жодних ілюстрацій на берегах, більше жодної виділеної букви в основному тексті, а слова йшли одне за одним на однаковій відстані, хоча були також і відступи — з метою показати, де закінчується одна думка і починається інша.

Алаїс дістала пергамент, схований усередині Книги. Він був грубший та темніший, ніж сторінки Книги, радше сап’ян, аніж пергамен. На ньому було лише кілька слів, а також низка чисел і вимірів. Знахідка скидалася на таку собі мапу.

Алаїс навіть могла розібрати маленькі стрілочки, що вказували різні напрямки. Кілька з них були золотими, але переважно всі стрілки були чорні.

Вона спробувала почитати сторінку, починаючи зверху та зліва направо, але прочитане здавалося безглуздям і заводило У глухий кут. Тоді Алаїс спробувала прочитати ту ж сторінку знизу і справа наліво, як вітражу церкві, але й цей спосіб не спрацював. Нарешті Алаїс спробувала вибірково читати рядки чи просто окремо слова з кожного третього рядка сторінки, проте так нічого і не зрозуміла.

Шукати під зримими образами заховані таємниці.

Алаїс напружила пам’ять. Кожному охоронцеві дано відповідно до його вміння та знань. Есклармонд уміла лікувати, тому Хариф довірив їй Книгу Ліків. Симеон знався на старовинній юдейській системі обчислення, тому йому дісталася Книга Чисел.

Утім, чому її батько отримав Книгу Слів?