Розділ «Лабіринт»

— Які новини? — в її питанні відчувався жах.

— Без’єр захоплено, — промовив Пелетьє, — три чи чотири дні тому. Ніхто не вижив.

Алаїс опустилася на лавку.

— Усі мертві? — перепитала вона, охоплена жахом. — Жінки і діти також?

— Ми стоїмо на самому порозі загибелі, — раптом сказав Пелетьє. — Якщо вони могли так жорстоко покарати невинних...

— Що тепер буде? — поцікавилась Алаїс, сідаючи ближче до батька.

Уперше відтоді, як він її пам’ятав, Пелетьє відчув страх у голосі своєї доньки.

— Нині ми можемо тільки сидіти і чекати, — промовив він.

Пелетьє радше усвідомлював, аніж відчував її уривчасте дихання.

— Утім, це не вплине на те, про що ми домовилися? — обережно перепитала Алаїс. — Ти ж дозволиш мені перевезти Трилогію у безпечне місце?

— Ситуація змінилася.

З її обличчя він ясно бачив, наскільки рішуче налаштована Алаїс.

— З усією моєю повагою, Paire, зараз маємо ще більше причин поїхати. Якщо ми цього не зробимо, то Книги застрягнуть у Ціутаті. Ти ж не бажаєш цього? — Алаїс замовкла, але батько не відповів. — Зрештою ти, Симеон та Есклармонд офірували собою, усі роки переховуючи, зберігаючи Книги не задля того, щоб зараз покинути їх напризволяще.

— Те, що сталося в Без’єрі, тут не повториться, — раптом суворо сказав Пелетьє, — Каркассона годна вистояти облогу. Вона вистоїть. Книги будуть у безпеці тут.

Алаїс перехилилася через стіл і взяла батька за руки.

— Я молю тебе, не відступай від власного слова.

— Arèst[138], Алаїс, — обірвав її батько, — ми навіть не знаємо, де зараз військо. Трагедія, що трапилася в Без’єрі, нині є застарілою новиною. Минуло вже кілька днів відтоді, як вона сталася. Авангард французів уже, мабуть, недалеко від поселення. Якщо я дозволю тобі їхати, то просто підпишу тобі смертний вирок.

— Але...

— Я забороняю. Тепер це дуже небезпечно.

— Я готова зважитися.