Розділ «Лабіринт»

— Чотирьох вояків, як максимум — шестеро.

— Як швидко це можна залагодити?

— Протягом тижня, — промовив Пелетьє, — якщо діятимемо надто хутко, це приверне увагу. Мені потрібно мати дозвіл від пані Агнес і твого чоловіка, Алаїс.

Вона вже розтулила була рот, щоб сказати, що Гільєм навряд чи помітить її відсутність, але потім передумала.

— Для того щоб твій план спрацював, Filha, треба ретельно дотримуватися етикету. — Уся нерішучість зникла з його обличчя, а в діях з’явилась упевненість, тепер він узявся до роботи. — Алаїс, повертайся в Шато Комталь і знайди Франсуа. Повідом його про свої плани в найкращій формі й перекажи, щоб чекав на мене.

— А ти не йдеш?

— Зараз піду.

— Гаразд, мені забрати Книгу Есклармонд?

Пелетьє криво посміхнувся.

— Оскільки Есклармонд супроводжуватиме тебе, Алаїс, я буду почуватися впевненіше, якщо Книга побуде ще трохи під її охороною.

— Я не хотіла пропонувати...

Пелетьє поплескав себе по таємній кишені під плащем.

— Хоча Книгу Симеона, — батько потягнувся рукою під плащ і витяг звідти згорток в овечій шкурі, який Алаїс краєм ока бачила вже в Без’єрі, коли Симеон віддавав його батькові, — забери до Шато. Заший її у свій похідний плащ. А я незабаром принесу Книгу Слів.

Алаїс узяла Книгу і поклала її до своєї сумочки, потім підняла очі на батька.

— Дякую, Paire, за те, що віриш у мене.

Пелетьє аж почервонів. Саже звівся на ноги.

— Я переконаюся, що пані Алаїс безпечно дістанеться додому, — промовив хлопчик. Усі розсміялися.

— Обов’язково зроби це, gentilòme[133], — звернувся до нього Пелетьє, легенько штовхаючи Саже в спину. — Усі наші надії лежать на її плечах.

— Я бачу в ній твої якості, — зізнався Симеон, йдучи до воріт разом із Бертраном Пелетьє, що вели їх із Сен-Мігеля до юдейського кварталу, — вона смілива, вперта, вірна. Вона так легко не здається. А твоя старша донька теж схожа на тебе?

— Ні, Оріана радше скидається на матір, — кинув він коротко. — Вона схожа на Маргариту і зовні, і характером.