Розділ «Лабіринт»

— Я не думаю, що це якось допоможе. Така божевільна подорож у ці непевні часи неодмінно приверне увагу, якої ми, звісна річ, мусимо уникати. Крім того, я не можу сказати, як довго обов’язки затримають мене в Каркассоні.

— Це легко зробити. Я можу повідомити усім, що їду виконувати обітницю, дану на нашому з Гільємом весіллі, — промовила Алаїс, вигадуючи на ходу. Її очі аж блищали. — Я можу сказати, що їду піднести подарунок абатові Сент-Ілера. А звідти вже й недалеко до Лімо.

— Такий раптовий вияв благочестя нікого не переконає, — запротестував Пелетьє, раптом розвеселившись, — а щонайменше, твого чоловіка.

Симеон зненацька заперечив:

— Насправді це пречудова ідея, Бертране. Нині ніхто не зможе сумніватися в такому паломництві. Крім того, Алаїс є донькою розпорядника Каркассони. Ніхто не посміє піддати сумніву її наміри.

Пелетьє завовтузився на своєму стільці. Його обличчя мало впертий вираз.

— Я все-таки думаю, що найкраще Трилогія буде захищена тут, у межах Ціутата. Хариф не знає нинішнього стану справ так добре, як ми. Каркассона не буде захоплена.

— Усі міста, хоч і сильні та неприступні, можуть здатися ворогові. Ти знаєш це. Вимогою Navigatairé було доставити Книги до нього в гори, — промовивши це, Симеон пильно глянув на Пелетьє своїми чорними очима, — я розумію, ти відчуваєш, що зараз не можеш залишити віконта Тренкавеля. Ти сказав це, і ми приймаємо. Так тобі підказує сумління, добре чи погано — тобі вирішувати, — Симеон зробив паузу, — хоча, якщо не ти, то це має зробити хтось інший за тебе.

Алаїс бачила, як важко батькові приборкати свої переживання. Підійшовши до нього, вона поклала свою руку поверх батькової. Пелетьє мовчав, але відповів на її жест, стиснувши їй пальці.

— Aquò es vòstre[132], — промовила Алаїс до батька, — дозволь мені зробити це для тебе.

З вуст Пелетьє вирвалося тяжке зітхання.

— Ти наражаєшся на величезну небезпеку, Filha. — Алаїс тільки кивнула. — І ти все ще хочеш це зробити?

— Для мене буде за честь допомогти тобі в такий скрутний час.

Симеон поклав руку на плече друга.

— Вона дуже смілива. Вона справді твоя донька. Тверда й непохитна, як ти, мій старий друже.

Алаїс ледве могла дихати.

— Моє серце говорить проти цього, — нарешті промовив Пелетьє, — а розум погоджується, тому... — Він замовк, неначе боявся вголос вимовити своє рішення. — Коли твій чоловік та пані Агнес відпустять тебе, а Есклармонд поїде з тобою як компаньйонка, то й я дам свою згоду.

Алаїс нахилилася через стіл і поцілувала батька.

— Ти ухвалив мудре рішення, — просіяв Симеон.

— Скільки озброєних чоловіків ви можете нам дати? — спитала Есклармонд.