Розділ «Лабіринт»

Симеон був управним оповідачем, він впереміжку розказував історії зі свого життя в Шартрі, Без’єрі та деякі спогади про своє перебування на Святій землі. Час минав дуже швидко, поки Симеон розповідав про пагорби Юдеї навесні, про рівнини Сепал, вкриті ліліями, жовтими та фіалковими ірисами й деревами рожевого мигдалю, які неначе килим, простягаються до самісінького краю землі. Алаїс була в захваті.

Тіні поступово видовжувалися. Раптом щось перемінилося, Алаїс навіть не помітила коли саме. Вона просто знервувалась і відчувала трепет у животі, нетерпіння від того, що мало відбутися. Їй стало цікаво, чи так само почуваються перед битвою Ґільєм і її батько. Чи відоме їм відчуття часу, що ось-ось утратить рівновагу.

Алаїс поглянула на Есклармонд. Її руки лежали на колінах, а обличчя було спокійним. Жінка виглядала зібраною та врівноваженою.

— Я певна, що батько скоро прийде, — промовила нарешті Алаїс, почуваючись відповідальною за його тривалу відсутність. — Він пообіцяв мені.

— Так, ми знаємо, — сказав Симеон, поплескавши Алаїс по руці. Його шкіра була такою сухою, як пергамент.

— Ми не зможемо чекати надто довго, — озвалася Есклармонд, дивлячись на двері, які залишалися зачиненими. — Невдовзі повернуться власники будинку.

Алаїс перехопила їхні погляди. Не маючи змоги довше терпіти напруження, дівчина нахилилася до них.

— Учора ви не відповіли на моє запитання, Есклармонд, — Алаїс сама здивувалася, як спокійно звучав її голос. — Ви також охоронець? Книга, яку шукає мій батько, зберігається у вас?

На мить її слова повисли у повітрі між співрозмовниками, ніким не підтверджені. Потім, на подив Алаїс, Симеон радо крякнув.

— Що батько розказав тобі про Noublesso? — запитав він, і його чорні очі при цьому виблискували.

— Тільки те, що завжди було п’ятеро охоронців, покликаних оберігати Книги Трилогії лабіринту.

— А батько пояснив тобі, чому їх має бути п’ятеро?

Алаїс похитала головою.

— Navigatairè, очільника підтримували четверо посвячених. Разом вони представляють п’ять точок людського тіла та силу числа п’ять. Кожного охоронця обирають за його силою духу, рішучістю та вірністю. Не важливо хто він — християнин, сарацин, юдей. Наша душа, наша сміливість — ось що важить, а не кров, суспільне становище чи походження. Це також відбиває суть таємниці, яку ми поклялися захищати і яка належить кожному вірному й водночас нікому. — Симеон посміхнувся. — Орден Noublesso de los Seres існує протягом понад двох тисяч років — хоча був відомий не завжди під таким іменем, — щоб зберігати цю таємницю. Інколи наше існування приховувалось, певний час ми жили відкрито.

Алаїс обернулася до Есклармонд.

— Батько не може прийняти вас як охоронницю. Він просто не здатен у це повірити.

— Це не відповідає його очікуванням.

— Вельми схоже на Бертрана, — захихотів Симеон.

— Він не міг навіть уявити, що п’ятим охоронцем буде жінка, — відповіла Алаїс, стаючи на захист батька.

— У минулому це мало менше значення, — вів далі Симеон, — Єгипет, Ассирія, Рим, Вавилон — ці стародавні культури, про які ви чули, виявляли більше поваги до жіночої статі, ніж у наші смутні часи.