Розділ «Лабіринт»

— Шелаг би ніколи не вчинила такого, — вигукнула Еліс, — не може цього бути. Вона не з тих...

Поки вона говорила, перед нею виникло розлючене бліде обличчя Шелаг. Вона виглядала нечесною, і Еліс раптом сама втратила впевненість.

— А поліція теж так думає? — допитувалася вона.

— Я не знаю, просто це трохи дивно, — пробурмотів Стів, — одного з поліціянтів, що були тут на розкопках, у понеділок збило у Фуа невідоме авто, що зникло з місця злочину. У паперах сказано, що Шелаг і він знали одне одного.

Еліс знову сіла на ліжко.

— Пробач, Стефане, мені важко в це повірити. Її хто-небудь шукає? Загалом, щось роблять?

— Є ще одна справа, — невпевнено промовив Стів, — я б зробив це сам, але від’їжджаю завтра рано-вранці. Немає жодної причини затримуватися.

— Що таке?

— До того як розкопки почалися, Шелаг мешкала у своїх друзів у Шартрі. Мені раптом спало на думку, що вона може бути там, я просто забув комусь сказати про це.

Звістка здавалася Еліс не надто вагомою, але все-таки це краще, ніж нічого.

— Я насправді телефонував за цим номером, але якийсь хлопець підняв слухавку й відповів, що ніколи не чув про Шелаг. Однак я певен, що це саме той номер, який мені дала Шелаг. Він записаний у моєму телефоні.

Еліс узяла олівець й аркуш паперу.

— Дай мені його. Я поїду туди, — промовила вона, намірившись писати.

Її рука завмерла і не слухалася.

— Пробач, Стіве, — її голос звучав якось неприродно, неначе вона говорила з великої відстані, — прочитай мені його ще раз.

— Ось: 02 68 72 31 26, — повторив Стефан, — ти ж сповістиш мене, коли дізнаєшся щось?

Цей самий номер їй дав Бйо.

— Покладися на мене, — відповіла Еліс, ледве усвідомлюючи, що вона каже, — я триматиму зв’язок.

Еліс знала, що їй слід зателефонувати Нубелю і розказати про те, що її мало не пограбували, про її випадкову зустріч із Бйо, але вона вагалася. Еліс не була впевнена, що йому можна довіряти. Він так нічого і не зробив, щоб зупинити Оті.

Еліс полізла у рюкзак і витягла звідти карту доріг Франції.