Розділ «Лабіринт»

— Я не дозволю тобі звинувачувати сестру. Це вже стає...

— Дощечка з лабіринтом належить Есклармонд, — випалила Алаїс.

Пелетьє одразу ж затнувся, неначе донька вдарила його:

— Що? Що ти маєш на увазі?

— Пам’ятаєш, Симеон дав її жінці, яка прийшла по другу Книгу?

— Цього не може бути, — відповів Пелетьє з таким притиском, що Алаїс навіть відступила крок назад.

— Есклармонд є третім охоронцем, — наполягала Алаїс, говорячи дуже швидко, перш аніж батько встигне зупинити її, — та сама «сестра в Каркассоні», про яку писав Хариф. Вона також знає про merel.

— І Есклармонд сказала тобі, що вона охоронниця? — не відступав батько. — Коли так, тоді...

— Я не питала її про це прямо, — твердо сказала Алаїс, а перегодом додала: — Але це схоже на правду, Paire. Вона точно саме та людина, яку б обрав Хариф.

Алаїс замовкла й потім спитала:

— Що ти знаєш про Есклармонд?

— Я знаю, що в неї репутація мудрої жінки. І маю усі причини бути їй вдячним за ту турботу й любов, що вона виявляє до тебе. Кажеш, у неї є онук?

— Правнук, Саже. Йому одинадцять. Есклармонд прийшла сюди з Сервіана, Messire. Вона прийшла до Каркассони, коли Саже ще був немовлям. Збігається усе, про що розповідав Симеон.

— Начальнику Пелетьє...

Батько й дочка обоє швидко обернулися на голос служника, що поспішав до них.

— Messire, віконт Тренкавель просить вас негайно прийти до його кімнати. Прибув П’єр-Роже, володар Кабаре.

— Де Франсуа?

— Я не знаю, Messire.

Пелетьє у відчаї подивився на нього сердито.

— Передай віконтові, що я прийду зараз же, — сказав він грубо. — Потім знайди Франсуа і пришли його до мене. Цього чоловіка завжди немає поруч, коли він потрібен.