Розділ «Лабіринт»

Алаїс вийшла з тіні будинку і подивилася вгору. У сутінках, що вже огортали місто, вона ледве розпізнала скуйовджену голівку зі світло-русявим волоссям і двійко темно-бурштинових оченят, що дивилися просто на неї з похилого даху будинку.

— Саже, ти ж розіб’єшся!

— Та ні, — посміхнувся хлопчик, — я робив це вже багато разів. Під дахом я також можу прослизнути всередину Шато Комталь і назад!

— Гаразд, але в мене паморочиться голова. Спускайся додолу.

Алаїс затамувала подих, коли Саже нахилився і зістрибнув з даху вниз якраз перед нею.

— Що тут сталося? Де Есклармонд?

— Menina[110] в безпеці. Вона попросила мене дочекатися вас. Вона знала, що ви прийдете.

Озирнувшись, Алаїс відійшла з хлопчиком до входу в будинок, де було безпечніше.

— Що сталося? — перепитала Алаїс більш стурбовано.

Саже сумно подивився собі під ноги.

— Солдати повернулися. Я чув усе з вікна. Бабуся боялася, що вони так і зроблять, коли ваша сестра забрала вас до Шато, тому щойно ви зникли з очей, ми зібрали все найцінніше і заховалися в льоху. — Хлопчик важко зітхнув. — Вони робили все дуже швидко. Ми чули, як вони ходили від дверей до дверей, запитуючи про нас у сусідів. Я чув, як вони грюкали тут над нашими головами, змушуючи підлогу труситися, але, на щастя, вони не знайшли потаємних дверей. Я був наляканий. — Саже запнувся. У його голосі відчувався увесь той страх, який він пережив. — Вони розбили бабусині глечики, вилили всі її ліки.

— Знаю, — промовила тихо Алаїс. — Я бачила.

— Вони безперестанку горлали. І казали всім, що шукають єретиків, але, гадаю, вони говорили неправду, бо не ставили звичайних запитань.

Алаїс підняла підборіддя хлопчини рукою і змусила його глянути їй у вічі.

— Послухай, Саже, це дуже важливо. Це були ті ж самі вояки, що приходили доти? Ти їх бачив?

— Ні, не бачив.

— Гаразд, нічого страшного, — швидко заспокоїла його Алаїс, бачачи, що він от-от розплачеться. — Мені здається, ти поводився дуже сміливо. Есклармонд, мабуть, почувалася з тобою у безпеці. — Вона завагалася. — А з ними ще хтось був?

— Не знаю, — сказав Саже сумно. — Я не міг їх зупинити.

Алаїс обійняла хлопчика, оскільки з його очей уже котилися перші сльозинки.

— Ш-ш-ш-ш, усе буде добре. Не муч себе. Ти зробив усе від тебе залежне, Саже. Все, що міг би зробити кожен з нас на твоєму місці.