Розділ «Лабіринт»

— І Симеон зараз направляється до Каркассони?

— Так, а ще він віддав батькові Книгу на зберігання.

— Слушна думка, — кивнула подруга. — Я з нетерпінням чекатиму зустрічі і знайомства з ним, він завжди здавався мені гарною людиною.

— Мені він теж дуже подобається, — зізналась Алаїс, — у Без’єрі батько був дещо розчарований з того, що в Симеона зосталася лишень одна Книга. Він сподівався, що там будуть обидві.

Есклармонд уже хотіла відповісти, коли раптом хтось постукав у двері.

Обидві жінки різко схопилися на ноги.

— Atencion! Atencion![105]

— Що це? Що відбувається? — закричала Алаїс.

— Солдати! За відсутності твого батька тут нишпорило багато вивідувачів.

— І чого вони шукають?

— Вони кажуть, що злочинців, але насправді «добрих людей».

— Однак від чийого імені вони діють? Від імені консулів?

Есклармонд похитала головою.

— Беранже де Рокфора, нашого шановного єпископа; іспанського монаха Домінґо Гузманського та його побратимів-ченців; легата, хто ж що скаже? Вони не виказують самих себе.

— Але ж це проти наших законів стосовно...

Есклармонд притисла палець до вуст:

— Ш-ш-ш! Вони якраз проходять повз наш будинок.

Саме тієї миті потужний удар розбив двері на друзки, які посипались до кімнати. Засув раптом відлетів і з силою вдарився у стіну. До кімнати увірвалися двоє озброєних чоловіків із закритими заборолами шоломів обличчями.

Алаїс схопилася на ноги:

— Я Алаїс Дюма, дочка начальника фортеці Пелетьє. Я вимагаю пояснення, за чиїм наказом ви дієте?