Розділ «Лабіринт»

Замість стривожитись, Есклармонд усміхалася:

— А про дощечку ти йому також розповіла? — раптом запитала вона тихо.

— Так, увечері, напередодні їх від’їзду, перед... перед нападом. Але він був такий стривожений, особливо, коли я сказала йому, що не пам’ятаю, як вона в мене опинилась, — Алаїс раптово замовкла, — але як ви знаєте про це?

— Мені розповів Саже, він побачив дощечку, коли допомагав тобі купувати сир на базарі. Як ти вже помітила, Саже є спостережливим хлопчиком.

— Це дивно, що одинадцятирічний хлопчик може розповідати про таке.

— Він знав, що це важливо для мене, — відповіла Есклармонд.

— Як і теrel?

Їхні погляди зустрілися.

Есклармонд трохи вагалася.

— Ні, — промовила вона, добираючи кожне слово, — не зовсім.

— У вас він є? — тихо запитала Алаїс.

Есклармонд кивнула.

Алаїс відчула хвилю тріумфу та гордості від того, що вона все-таки мала рацію щодо своєї подруги — останнього охоронця.

«Я бачила візерунок. Він промовляв до мене».

— А тепер дай мені відповідь, Есклармонд, — швидко заговорила Алаїс, — якщо дощечка належить тобі, чому мій батько не знає про це?

Есклармонд знову посміхнулася.

— З тієї ж причини, що він не знає про мене. Тому, що так хотів Хариф. Заради безпеки Трилогії.

Алаїс не вірила власним вухам.

— Гаразд. А тепер, коли ми зрозуміли одна одну, ти маєш розказати мені все, що знаєш, — сказала старша жінка.

Есклармонд уважно слухала, аж поки Алаїс не розповіла усе до кінця.