Розділ «Лабіринт»

Алаїс припустила, що цього гаманця Оріані подарував один з її прихильників, який до того ж був багатим, судячи з перлів на шиї сестри та золотої вишивки на її сукні. Попри церемонію й пишноту, Алаїс сповнювали гнітючі думки, погані передчуття та підозра.

Вона навіть не помічала Франсуа, аж доки він легенько не торкнувся її руки.

— Щойно повернулася Есклармонд, — прошепотів він їй на вухо, — я прийшов прямо від неї.

Алаїс обернулася до нього.

— Ти розмовляв з нею?

— Не зовсім, пані, — дещо завагався він.

Алаїс одразу ж вийшла з шереги.

— Я піду туди.

— Можна мені попросити, щоб ви залишилися тут, поки не завершиться служба? — раптом запитав Франсуа, виразно глянувши на двері. Алаїс простежила за його поглядом. Троє монахів у чорному вбранні з капюшонами стояли біля самісіньких дверей, очевидно спостерігаючи, хто присутній на службі, а кого немає.

Франсуа додав:

— Буде зле, якщо ваша відсутність зашкодить репутації пані Агнес та вашого батька. Ченці можуть розцінити це як вашу прихильність до нової церкви.

— Так, звичайно, — Алаїс хвильку подумала, — але, будь ласка, перекажи Есклармонд, що я приєднаюся до неї, як тільки зможу.

Алаїс занурила руку в кропильницю та перехрестилася свяченою водою на випадок, коли на неї хтось дивиться.

Вона знайшла місце у вщерть набитому людьми північному трансепті, щоб, не привертаючи зайвої уваги, якнайдалі відійти від Оріани. Високо над нефом у канделябрах, що звисали зі стелі, мерехтіли свічки. Вони виглядали, мов величезні залізні кола, що будь-якої миті можуть впасти на грішників, які стоять унизу.

Єпископ був здивований, після такого тривалого часу знов побачивши свою церкву переповненою. Він мав тонкий і надто тихий голос, що був ледве чутним у величезній юрбі, яка дихала та совалася у такій спеці. Наскільки все це відрізнялося від простоти церкви Есклармонд.

І від церкви її батька також.

«Добрі люди» цінували внутрішню віру більше, ніж зовнішній її прояв. Їм не потрібна була ніяка священна споруда, ні забобонні ритуали, ані принизливе підкорення, щоб тримати пересічну людину подалі від Бога. Вони не поклонялися образам, не стелилися перед ідолами чи знаряддями тортур. За вченням катарів, Божа сила оприявнювалася в слові. Їм потрібні були лише книги та молитви, слова прочитані й вимовлені вголос. Спасіння не мало нічого спільного з милостинею та уривками суботніх молитов, виголошуваних мовою, яку розуміли тільки священики.

На їхній погляд, перед Благословенням Господнім усі є рівними — юдеї та сарацини, жінки й чоловіки, тварини і птахи. Не існує ні пекла, ні Судного дня, бо за милістю Божою усі будуть врятовані, хоча багатьом доведеться прожити життя багато разів, перш аніж потрапити до Царства Небесного.

Насправді Алаїс ніколи не відвідувала їхніх богослужінь, оскільки й сама Есклармонд знала молитви та основу катарських ритуалів. У ці темні й лихі часи важило те, що «добрі християни» залишалися гарними і терплячими людьми, котрі поважали мир та прославляли Бога Світла, а не щулилися від страху перед гнівом жорстокого Бога католицької церкви.

Нарешті Алаїс почула слова молитви Benedictua. Це був слушний момент, щоб непомітно вислизнути надвір. Алаїс схилила голову й склала руки для молитви. Обережно, щоб не привертати уваги, дівчина позадкувала до дверей.