Розділ «Лабіринт»

— Я змінила свою думку, — промовила Марі-Сесіль, повертаючись обличчям до нього. — І ось я тут, — знову посміхнулася вона, — маю справи, які мушу владнати. Тож якщо ти зможеш забрати мене о першій годині, це якраз дасть мені час прочитати твій рапорт. Я мешкатиму в готелі «Ля Сіте».

Марі-Сесіль увійшла до кімнати, забрала конверт і поклала його до своєї сумочки.

— Bien. A demain[100], Полю. Добраніч.

Добре знаючи, що його очі прикуті до її спини, коли вона спускається сходами, Марі-Сесіль могла тільки позаздрити його самовладанню. Утім, сівши в машину, вона відчула задоволення, коли у квартирі Оті на другому поверсі вдарився у стіну якийсь скляний предмет і розбився на друзки.

У холі готелю висіла завіса з сигаретного диму. По обіді люди у літніх костюмах і вечірніх сукнях щось попивали, розвалившись у глибоких шкіряних фотелях та на зручних диванчиках з червоного дерева.

Марі-Сесіль повільно підійшла до сходів. Звідти на неї дивилися чорно-білі світлини, спогади про столітнє минуле готелю.

Щойно Марі-Сесіль дісталася своєї кімнати, вона одразу ж перевдяглася у банний халат. Як завше перед сном, вона неупереджено роздивилася себе у люстро, неначе вивчаючи витвір мистецтва. Напівпрозора шкіра, високі вилиці, характерний профіль роду де л’Орадор.

Марі-Сесіль погладила своє обличчя, шию. Вона не дозволить власній красі зів’янути з віком. Якщо все пройде як слід, то вона зробить саме те, про що завжди мріяв її дідусь. Вона обдурить свій вік. Обдурить смерть.

Жінка насупилася: це станеться тільки за умови, що Книга та каблучка знайдуться. Вона взяла телефон і набрала номер. Із почуттям віднайденої мети Марі-Сесіль запалила сигарету і крізь вікно дивилася на сади, чекаючи на відповідь. З тераси до неї линули тихі вечірні балачки. Поза зубчатими стінами Сіте, за річкою, мерехтіли вогні Баз-Вій, неначе дешева помаранчево-біла різдвяна гірлянда.

— Франсуа-Батист? C’est moi[101]. Мені ніхто не телефонував на мій особистий номер за останні двадцять чотири години? — вона слухала. — Ні? Вона не телефонувала тобі? — знову чекання. — Мені повідомили про деякі проблеми. — Марі-Сесіль постукала пучками по своїй руці. — А більше нічого?

Вона, либонь, сподівалася на геть іншу відповідь.

— Національне чи місцеве? — знову пауза. — Зателефонуй мені, якщо раптом ще щось трапиться, в іншому випадку я повернуся у четвер ввечері.

Вимкнувши телефон, Марі-Сесіль замислилася про іншого чоловіка в своєму домі. Уїл був досить милим, готовим зробити приємність, але їхні стосунки надто затяглися. Він вимагав від неї забагато, а його юнацькі ревнощі починали діяти їй на нерви. Він постійно ставив багато запитань, а їй зараз не потрібні ускладнення.

Крім того, їм потрібен власний будинок.

Марі-Сесіль увімкнула світло для читання і дістала звіт про скелети, який їй дав Оті, а заразом і досьє на самого Оті, що лежало в її портфелі. Його зібрали, коли він висував свою кандидатуру до Noublesso Veritables два роки тому.

Вона пробіглася очима по аркушу паперу, хоча й так добре знала цю інформацію. Оті кілька разів звинувачували в сексуальних домаганнях, коли він був студентом. З обома жінками гарно розплатилися, тому Оті не притягли до відповідальності. У досьє також було сказано, що Поль Оті здійснив напад на алжирську жінку під час проісламського з’їзду, хоча знову ж таки не було висунено жодного звинувачення; свідчення щодо його антисемітських публікацій в університетській пресі, а також звинувачення його колишньої дружини у сексуальних та фізичних знущаннях над нею — всі вони теж нічим не завершилися.

Суттєвішими були його постійні та дедалі більші пожертви до Товариства Ісусового. За пару останніх років посутньо зросла його участь у фундаменталістських угрупованнях та в модернізації католицької церкви.

На думку Марі-Сесіль, таке свідчення непримиренної релігійності важко узгоджувалася з його членством у Noublesso.

Проте досі Оті робив чимало послуг орденові. Він дуже хутко приїхав на місце розкопок на піку Суларак і залагодив усі справи теж досить швидко. Саме від нього прийшло також попередження про порушення безпеки в Шартрі. Його розум завжди був світлим, на нього можна було покластися.

Утім, попри це, Mapi-Сесіль недовіряла Оті. Він був надто амбітним. Усе його успішне життя перекреслили невдачі останніх сорока восьми годин. Вона не вірила, що він міг бути настільки дурним, щоб самому забрати каблучку або Книгу, але Оті також не скидався на людину, яка б дозволила речам так просто вислизнути з-під його носа.