Розділ «Лабіринт»

— Як гадає експерт, чи можливо, що пара була ще жива, коли їх поклали в могилу?

Оті стенув плечима, хоча Марі-Сесіль помітила також іскорки цікавості в його сірих очах. Потім вона витягла сигарету зі своєї сумочки і трохи покрутила її в руці, розмірковуючи.

— Як щодо предметів, знайдених між тілами? — раптом спитала Марі-Сесіль, нахиляючись до Поля, щоб підпалити сигарету.

— Знову ж таки лише припущення. Цього разу експерт датує їх кінцем дванадцятого — серединою тринадцятого століть. Лампа з вівтаря має бути дещо старішою, її виконано в арабському стилі, можливо, іспанському. Схоже радше на те, що її виготовили далеко звідси. Ніж зазвичай використовували під час їди, для нарізання м’яса та фруктів, але на його лезі залишилися сліди крові. Подальші тести покажуть, чия то кров — тварини або людська. Сумка, що лежала поряд, була шкіряною, місцевого походження, типовою для Ланґедоку тих років. Немає жодного здогаду про те, що саме вона містила, хоча в ній знайшли часточки металу в льняній тканині та рештки овечої шкури на швах.

— Що ще? — перепитала Марі-Сесіль, намагаючись говорити так само рівним голосом, як і завше.

— Доктор Таннер, яка відшукала цю печеру, знайшла велику пряжку з міді та срібла. Вона лежала під каменем, що затуляв вхід до печери. Експерт також датував її тим-таки віком і вважає місцевим виробом, або ж, можливо, арагонським. У конверті є її фото.

Марі-Сесіль махнула рукою.

— Мене не цікавить пряжка, Полю, — сказавши це, вона видихнула кільце диму і додала: — Проте я справді хочу знати, чому ви не знайшли Книгу.

Жінка помітила, як його довгі худі пальці стиснули бильця крісла.

— Загалом, у нас немає жодного доказу на користь того, що Книга була там, — промовив Поль, — хоча шкіряна сумка точно могла б умістити Книгу того розміру, якого ви шукаєте.

— А як щодо каблучки? Чи ви також сумніваєтеся, що вона там була?

І знову він не дав себе спровокувати.

— Навпаки, я впевнений, що каблучка таки була.

— Ну?

— Її хтось забрав, поки я прибув до печери разом із поліцією.

— Одначе ви також не маєте доказів на користь такої думки, — Марі-Сесіль підвищила голос.

Вона спостерігала за тим, як Оті витягнув з кишені аркуш паперу.

— Доктор Таннер була дуже наполегливою, настільки, що намалювала ось це, — і він передав малюнки Марі-Сесіль. — Звісно, накреслено досить грубо, але зображення вельми точно відповідає тому, що ви мені описували. Як думаєте?

Марі-Сесіль узяла з його рук ескіз. Розмір, форма та пропорції не зовсім збігалися, але наближалися до схеми каблучки з лабіринту, яку вона заховала у своєму домашньому сейфі в Шартрі. Ніхто, крім членів родини де л’Орадор, не бачив її протягом восьмиста років. Вона була справжня.

— Досить майстерно, — пробурмотіла вона вголос, — це усе, що намалювала пані Таннер?