Розділ «Лабіринт»

Його сірі очі дивилися прямо в її, навіть не блимаючи.

— Є й інші малюнки, але це був єдиний, вартий уваги.

— Чому ви не дозволите мені судити про це самій? — тихо спитала Марі-Сесіль.

— На жаль, пані де л’Орадор, я узяв тільки один малюнок. Решта виглядали негожими, — стенув плечима на знак вибачення Оті, — крім того, інспектор Нубель, офіцер, що вів слідство, запідозрив мене у надмірній цікавості до справи.

— Наступного разу... — почала було Марі-Сесіль, потім зупинилася. Вона загасила свою сигарету, притиснувши її так міцно, що аж тютюн виліз через фільтр. — Гадаю, саме ви обшукали речі пані Таннер?

— Каблучки не було, — кивнув Оті.

— Каблучка маленька, і жінка могла легко заховати її.

— Безперечно, — погодився Поль Оті, — хоча я не думаю, що вона це зробила. Якби вона вкрала каблучку, то навіщо б згадувала про неї насамперед? А також, — трохи нахилившись, він тицьнув пальцем в аркуш паперу — навіщо їй, якщо вона мала оригінал, робити ще й ескіз з нього?

Марі-Сесіль ще раз подивилася на папір.

— Малюнок виконаний на диво точно, тож його ледь чи могли зробити по пам’яті.

— Я згоден.

— Де вона зараз?

— У Каркассоні. Так сталося, що взавтра вона має тут зустріч із адвокатом.

— Стосовно чого?

Оті знову стенув плечима.

— Стосовно спадку, абощо. Її виліт заплановано на неділю.

Розповідь Поля Оті зміцнила сумніви, які Марі-Сесіль мала відтоді, як почула про вчорашню знахідку. Щось не збігалося.

— Як доктор Таннер здобула місце у групі археологів? — раптом поцікавилася вона. — Її хтось рекомендував?

Оті здивовано глянув на співрозмовницю.

— Загалом, доктор Таннер не була членом команди, — тихо промовив він, — я певен, що вже казав вам про це.