Розділ «Лабіринт»

Пелетьє вловив її погляд, але не став надавати цьому уваги.

— Є ще одна послуга, про яку маю попросити тебе, Алаїс. Віконт Тренкавель влаштовує сьогодні загальноміське свято з приводу свого щасливого повернення до Каркассони, поки новина про наші невдатні перемовини з графом Толози ще не надто поширилася. Сьогодні пані Агнес відвідає вечірню службу в кафедральному соборі Сен Назер, а не в каплиці, як завше, — батько зробив паузу, — я б хотів, аби ти пішла туди. І твоя сестра теж.

Алаїс була вражена. Хоча вона час від часу відвідувала служби в каплиці Шато Комталь, батько ніколи не заперечував проти її відмови бути присутньою на службі в соборі.

— Я знаю, ти, мабуть, втомилася, але віконт Тренкавель вірить, що нині дуже важливо, аби поводження його і його наближених не тільки засуджували. Якщо в Ціутаті є шпигуни — а я в цьому не сумніваюся, — ми б не хотіли, щоб наш ворог чув, ніби дух нашого народу занепав.

— Річ не в моїй втомі, — гнівно відповіла йому донька. — Єпископ де Рокфор та його священики є лицемірами. Вони проповідують одне, а чинять зовсім інакше.

Почувши таке, Пелетьє почервонів, хоча Алаїс не могла збагнути від чого саме — від злості чи від збентеження.

— До речі, а ти сам також будеш на службі? — не відступала Алаїс.

Пелетьє відповідав, не підводячи очей:

— Візьми до уваги, що я буду залагоджувати справи з віконтом Тренкавелем.

Алаїс глянула на батька і додала:

— Дуже добре, я скорюся твоїй волі, Paire. Але навіть і не сподівайся, що я стоятиму навколішки перед розп’ятим на дерев’яному хресті чоловіком і молитимуся.

Якусь мить Алаїс подумала, що була занадто щирою з батьком. Потім, на її превеликий подив, батько розсміявся.

— Гаразд, — нарешті промовив він, — я не очікував від тебе нічого іншого. Просто будь обережною, Алаїс. Не висловлюй своїх думок так відверто. Можливо, нас підслуховують.

Наступні кілька годин Алаїс провела у своїй кімнаті. Зі свіжих диких майоранів вона зробила припарки для своєї втомленої закляклої шиї та плечей, слухаючи втішні балачки служниці Ріксанди.

Ріксанда розповіла, що думки стосовно ранньої втечі Алаїс із Шато розділилися. Дехто захоплювався силою її духу та сміливістю. Інші, й Оріана зосібна, осуджували її. Подейкували, що таким поспішним рішенням Алаїс пошила у дурні свого чоловіка. Ба гірше: дехто вважав, що вона поставила під загрозу всю місію. В душі Алаїс сподівалася, що Гільєм не поділяв такого погляду, хоча водночас боялася, що так і є. Він був схильний прислухатися до думки більшості. Опріч того, його гордість легко було вразити, й Алаїс із власного досвіду знала, як він любив, коли ним захоплювалися, коли його прославляли в маєтку, тож через це інколи він чинив усупереч власній вдачі. Якщо зараз він почувається приниженим, то Алаїс навіть не уявляє собі його реакції.

— Утім, тепер вони навряд чи зможуть казати таке, пані Алаїс, — додала Ріксанда, знімаючи залишки компресу, — всі повернулися живі й неушкоджені. Якщо це не підтверджує, що Господь на нашому боці, тоді що!

Алаїс злегка посміхнулася. Вона підозрювала, що Ріксанда сприйматиме все геть по-іншому, коли новина про справжній стан справ пошириться поселенням.

Коли вони вийшли з Шато Комталь до Сен Назеру, подзвін голосно лунав повсюди, а небо було вже де-не-де рожеве з білими смужками. Попереду процесії йшов одягнений у біле вбрання єпископ, високо здіймаючи золотий хрест. Інші священики, ченці та черниці простували за ним.

Одразу за ними йшла пані Агнес, дружини консулів, завершували процесію придворні дами пані Агнес. Алаїс була змушена йти поряд зі своєю сестрою.

Оріана не промовила до неї ані слова — ні хорошого, ні поганого, як завжди привертаючи увагу та захват натовпу. Вона була вбрана в темно-червону сукню з витонченим золотаво-чорним пояском, що був тісно закріплений на її талії й підкреслював стрункий високий стан та округлі стегна. Її чорне волосся було вимите і змащене оліями, а руки вона тримала перед собою, неначе в побожній молитві, хоча таким робом лише показувала глядачам свій гаманець для милостині, що звисав з її зап’ястка.