Розділ «Лабіринт»

Si es atal es atal. Що має бути, те станеться.

Задзвонив телефон. Беяр розплющив очі. Почув відповідь Жанни, а потім раптовий крик. Спочатку Одрік подумав, що то, мабуть, десь ізнадвору. Згодом почувся такий звук, немов слухавка вдарилася в підлогу.

Не знати чому, він піднявся, відчуваючи, що довкола щось змінилося. Беяр обернувся на звук кроків Жанни, що піднімалася сходами.

— Qu’es? — одразу ж запитав він. — Що таке, Жанно?

— Що сталося? Хто це телефонував? — питав він уже більш схвильовано.

— Іва поранено, — відповіла вона безпорадно.

Одрік глянув на подругу з жахом.

— Quora? Коли?

— Минулої ночі. Збили й утекли з місця злочину. Поліція змогла додзвонитися тільки до Клодетти, яка зателефонувала мені.

— Наскільки серйозно його поранено?

Жанна, здавалося, навіть не звернула уваги на його слова.

— Вони послали за мною когось, щоб відвезти мене до лікарні у Фуа.

— Хто? Клодетта це все організовує?

Жанна похитала головою.

— Поліція.

— Хочеш, я поїду з тобою?

— Так, — тихо промовила Жанна після хвилинного вагання, потім, неначе сомнамбула, вийшла з кімнати, перетнула майданчик біля сходів, і за хвилину Беяр почув, як зачинилися двері її кімнати.

Безсилий і наляканий, Одрік повернувся до своєї кімнати. Він знав, що цей нещасний випадок не був простим збігом обставин. Його погляд упав на щойно написаний лист. Ще на півкроку ступивши вперед, Беяр подумав, що поки є час, він може зупинити неминучий перебіг подій.

Потім Одрік опустив руку. Якщо він спалить лист, то це зведе нанівець усе, за що він боровся, усе, що він витерпів.

Він має пройти цей шлях до кінця.