Розділ сьомий

Незважачи на серйозність моменту, Шацький вибухнув сміхом і підняв келиха.

— За це варто випити, бо якщо це правда, — Шацький зробив паузу, — то вам вдалося зробити неможливе.

Цокнулися.

— Тобі про щось говорить абревіатура KWP?

— Щось пов’язане із комендатурою поліції?

— А «Конспіративне Військо Польське»?

— Не знаю, щось таке чув, але давно й неправда, це щось на зразок Національних Збройних Сил?

— Так, вони належали до проклятих солдатів.

Рабин підвівся й глянув у темне вікно, наче позував для фотосесії, у якій спортсмени вдають філософів.

— А чому ти питаєш?

— Певні докази свідчать, що злочини можуть бути із цим пов’язані. Тобі це про щось говорить?

— Ще одна делікатна тема. Прокляті боролися з комуністичною владою, дехто навіть до початку п’ятдесятих. Я про них читав, усе це дуже непросто, за цей час довкола них народилося чимало міфів і, як це зазвичай у Польщі буває, бракує золотої середини, — рабин несподівано усміхнувся. — А так, між іншим, скажу: я обожнюю цю вашу рису, це впадання в крайнощі, ейфорія або чорний депресняк, неземне кохання або сліпа ненависть. У поляків ніколи нічого не буває нормально. Мене часом аж чорти беруть, але я все-таки це люблю, навчився сприймати узалежнення від польської вдачі як нешкідливу звичку. Зрештою, це не має значення, важливо те, що про ваших партизанів-антикомуністів теж говорять крайнощі. Для одних це кришталево-чисті герої, для інших — небезпечні авантюристи, які шукали зачіпки для скандалів і бійок, іще для когось — криваві юдофоби, організатори погромів.

— А були такі випадки?

— Якщо чесно, то мені бракує знань. Не забувай, що це були переважно праві загони, бо ліві якось більш-менш вірили новій владі. А це були довоєнні, націонал-демократичні праві, з антисемітською ідеологією, переважно це стосується Національних Збройних Сил. Але не слід забувати, що після Голокосту будь-які дії проти євреїв сприймалися як прояв антисемітизму, а це не завжди відповідало дійсності. Прокляті боролися з держапаратом, його функціонерами, жертвами ставали і євреї, позаяк їх у безпеці було чимало.

— Я думав, що це антисемітські брехні.

— Антисемітськими можуть бути інтерпретації фактів, а не самі факти. Мені прикро про це говорити, бо ця сторінка в житті мого народу не надто зрозуміла, визнаю, що до середини п’ятдесятих понад третину працівників Міністерства Громадської Безпеки становили євреї. Це факт, і нічого антисемітського тут немає. Звичайно, коли про це говорять як про антипольську єврейську змову, то це вже інша історія. Тим паче, що більшість із цих працівників була собі звичайними комуністами, просто єврейського походження.

Шацький упорядковував у голові здобуту інформацію. Він був задоволений, бо припущення, з якими він приїхав, починали набувати реальних обрисів.

— Чому їх було так багато?

Мацеєвський безпорадно знизав плечима.

— Бо їм підходила будь-яка влада, крім німецької? Бо ще до війни комуністична ідеологія була для єврейської бідноти привабливою? Бо влада воліла космополітичних від природи євреїв, а не вороже настроєних до росіян поляків? Бо в плітках про польський антисемітизм стільки ж правди, скільки в полонофобстві євреїв? — рабин раптово замовк і сумно замугикав: «Бо я хотів бути кимсь, бо я був єврей, а як єврей не був кимсь, тоді той єврей був ніким».