Розділ п’ятий

— Увечері займуся цим разом із Басею.

Навіть, якщо Міщик і здивувало майже ніжне «Бася», її обличчя залишалося незворушним.

— Гаразд, а тепер погані новини. Та спершу еклерчика, щоб настрій підняти.

Шацький швиденько сягнув по тістечко. Маленький еклер був ідеальний. Свіженькі, холодні, із ледь відчутною кислинкою збиті вершки танули в роті, поєднуючись із тістом, що пахло яйцями, усе це розливалося по смакових рецепторах, доводячи його майже до екстазу. Місині еклери були шедевром кулінарного мистецтва, платонівською ідеєю всіх еклерів.

— По-перше, наш підозрюваний стік кров’ю й зробився біло-червоний, на втіху всім прихильникам антисемітської легенди про кров. Що означає, що істерію медіа невдовзі годі буде опанувати, і з усього світу сюди поз’їжджаються фашистські дебіли й шукачі жидівських змов, а також фанатичні поборники політкоректності. Щойно внизу відбулася перша репетиція.

З’їв ще одне тістечко, вирішивши таким чином розділити погані новини.

— По-друге, це був наш єдиний підозрюваний. Ми не знаємо нікого, хто б мав мотив, щоб убити подружжя Будників. Я спершу розглядав таку версію, що Будник убив дружину, а потім його самого вбив її коханець, Єжи Шиллер. Але це дуже невірогідно, у Шиллера не було жодних підстав повторювати modus operandi Будника. Швидше я повірю, що Шиллер убив їх обох. Між цією трійцею відбувалося дещо дивне й брудне.

— А зараз пан Шиллер...

— Залишається на волі, але перебуває під постійним наглядом поліції, — Шацький відчув важкий погляд Міщик, і додав, що цього разу нагляд означає, що аби зникнути, Шиллерові довелося б випаруватися або пропхатися в каналізаційну трубу.

Еклерчик.

— По-третє, наразі не дуже зрозуміло, як жертви опинилися на місці злочину. На територію садиби точно не заїздив жоден автомобіль, не знайдено також слідів, аби їх тягнули крізь кущі, відбитків коліс візка чи тачки, немає навіть відбитків взуття, якщо не враховувати черевиків старенького, який знайшов тіло Будника.

— Тоді звідки оте 39,5?

— Відбиток у крові нагорі.

Наступний. Еклер був як героїн, із кожним новим Шацький чимраз швидше потребував ще одного.

— По-четверте, числа, надряпані на крові, можуть указувати на те, що маємо справу з божевільним, яких хоче бавитися в загадки, американські фільми, сопіння в слухавку й пошиття куртки з людської шкіри.

— І що ви про це думаєте?

Шацький скривився.

— Я вивчав справи серійних убивць, такі хіба що в Голівуді можуть здаватися геніями. Насправді це особи з порушеннями психіки, узалежнені від убивання. Це занадто їх збуджує, щоб вони бавилися в театральні стилізації, ігри зі слідчими й передусім докладали зусиль до планування злочину й пізнішого затирання слідів. Звісно, вони пробують, але роблять помилку за помилкою, а щоб їх схопити, слід знати, що вони не походять зі злочинного середовища, ніде не значаться, їх важко відшукати.

— Тоді про що тут ідеться?

— Щиро? Гадки не маю. Але явно про щось інше, ніж убивство заради вбивства. Ельжбета Будник була місцевою громадською діячкою, Будник — відомим самоврядним політиком, обоє тісно пов’язані з містом. Місце злочину розташоване якраз між найбільшими місцевими пам’ятками: замком, кафедральним собором і ратушею. Обидва тіла знайдено в історичній частині міста. Якби мені довелося закладатися, я поставив би на те, що розв’язання проблеми швидше знайдеться в цих старих мурах, аніж у думках якогось шаленця.