Розділ п’ятий

Шацький швидко переписав:

X S U

U V Y

S P U

Перезирнулися. Це виглядало безглуздо. Але Шацький відчув неспокій. Якась думка втекла від нього. Щось майнуло в мозку. Коли це сталося? Коли він замінював цифри на літери? Ні, раніше. Коли дивився на розписані у квадрат числа. Соберай сказала щось про ребус? Ні, спершу згадала магічний квадрат. Невідомо, чому, але магічний квадрат запах йому папером, таємницею, книжкою, яку читаєш під ковдрою при світлі ліхтарика. Що це було? Якесь молодіжне чтиво, єврейський алхімік воскрешає в Празі Голема, поклавши йому до рота папірець із магічним квадратом. Господи, невже це слідство якимсь чином пов’язане з Кабалою? Це вже була якась ниточка, але поки не те, що треба, йому майнуло щось інше, коли він дивився на ці цифри, якась віддалена асоціація. Пари чисел. Магічний квадрат. Кабала. Забобони. Езотерика. Віра. Схопив Соберай за руку, показав пальцем, щоб вона мовчала, думка дедалі ближчала, він боявся її втратити. Числа. Кабала. Віра. Ну ж бо, ще трішечки. Затамував подих, заплющив очі, бачив, як із нейронної туманності постає відповідь.

І тоді задзеленчав телефон. Вільчур. Думка зникла, Шацький узяв трубку й вислухав повідомлення старого поліцейського. Соберай вичікувально дивилася, тоді поклала долоню йому на руку, Шацький подумав, що вигляд двох прокурорів, які судомно тримаються за руки, може здатися дещо сюрреалістичним, але не прибрав своєї.

— Ну, і що? — запитала вона, коли Теодор закінчив розмову.

— Ну й нічого, — відказав Шацький. — Жінка-старший комісар зі слідчого відділу в Бжегу-Дольному, працівник дорожної поліції з Барчева й дільничний з Гожова-Велькопольського. Різні місця народження, різні прізвища, жодного відношення одне до одного й до нашої справи. Вільчур пообіцяв, що його товариш у Тарнобжегу ще перевірить в архіві міліцейські посвідчення. Може, щось і знайде.

Шацькому хотілося плакати. Втрачена думка могла бути ключем до розгадки.

— Гм-м-м, — промуркотіла Соберай. — Узагалі-то і Бжег, і Барчево, і Гожув — це місця на карті. Як думаєш, може, це географічні координати? Ну, знаєш, градуси, мінути, секунди?

Шацький допив каву, і вони майже бігцем подалися назад до його холостяцької нори, де ще досі відчувався запах парфумів Клари. Клари, найкращої партії в Сандомирі.

Викристовуючи різні комбінації, на нашій чверті земної кулі (північна широта, східна довгота) їм вдалося позначити кілька пустельних місць у Чаді та Лівії. Інші експерименти провадили на бездоріжжя Намібії й до хвиль Атлантичного океану.

— Спробуймо позначити це в Польщі, — сказала Соберай, нахиляючись над його плечем. Руде пасмо лоскотало йому вухо.

— Лівію в Польщі?

— Тобто місця, де ці меридіани перетинають Польщу. Ну, пригадуєш, як у «Дітях капітана Гранта».

Там, щоправда, ішлося про паралель, але Шацький швидко збагнув. Справді, якби всі номери позначали географічну широту, то всі перетинали б наш регіон. 19°16’21” від Бельсько-Бялої, через Домброву-Гурнічу й західні передмістя Лодзі по Віслинську косу в околицях Криниці-Морської. 21°22’25” у свою чергу починалося неподалік Криниці-Здрою, щоб пройти через самісінький центр Островця-Свентокшиського — тут обоє перезирнулися — перетнути східні райони столиці й через Мронгово дійти до кордону з Росією. 24°19’21” повністю перебувало поза сучасною Польщею, зате в її довоєнних межах, ледь оминаючи зі сходу Львів, Гродно та Ковно.

— Цей Островець — це вже щось, — пробурмотіла йому на вухо Соберай, будь-що намагаючись довести, що для справжнього оптиміста навіть розбита склянка може бути до половини.

— Навіть знаю, що саме, — сказав Шацький рвучко підводячись.

— Гм-м-м?

— Гівно. Фуфло. Брехня. Велетенська купа гівна завбільшки з Австралію.