Розділ четвертий

Шиллер роздивлявся знімок.

— Лише діячі або заслужені члени. Цього не можна купити на турецькому базарчику, лише отримати від голови Союзу.

— У вас, звісно, є такий?

— Звісно.

— Я можу його побачити?

— Звичайно.

Господар встав і зник углибині дому. Шацький чекав, напружено думаючи про купу паперів, які чекають на нього після цієї розмови. Прослухати запис, виокремити важливі фрагменти, записати, дати підписати. Окремо протокол ознайомлення. Господи, ну чому в нього немає секретарки!

— Дуже дивно... — господар стояв у дверях. У теплому пообідньому світлі його білосніжна сорочка здавалася персиковою.

— Але ви не можете його знайти, — доказав прокурор.

— Не можу.

— А де ви його зберігаєте?

— У коробочці із запонками, одягаю лише у виняткових випадках.

— Хто про це знає? Коханка? Друзі?

Шиллер заперечно похитав головою. Він справді виглядав здивованим. Це був поганий знак, Шацький волів би, аби той почав метушитися, запевняти, що значок залишився в піджаку у Варшаві, будь-що.

— А можна запитати, звідки це у вас? — звернувся він до прокурора.

— Ми вийняли його з долоні потерпілої.

— Ельжбети, — Шиллер виправив автоматично, але в голосі більше не відчувалося пафосу.

— Потерпілої Ельжбети.

Шиллер важкими кроками пройшов до дивану, мовчки сів навпроти прокурора. Глянув на Шацького запитально, ніби чекаючи, що той йому порадить, що говорити.

— Де ви провели свята?