Розділ другий

Зерно правди

Грюкнули двері. Теодор обернувся і якимсь дивом йому вдалося, по-перше, не виказати свого здивування, а по-друге, не сахнутися. Зодягнений у білий халат прибулець запевне був представником якоїсь раси велетенських гуманоїдів. Двометрового зросту, широчезні плечі, силует ведмедя, долонями міг би кидати вугілля до топки швидше, ніж лопатою. Здоровенне тіло увінчувала голова з добродушним рожевуватим обличчям, світле, солом’яного кольору волосся було зібране в невеличкий хвостик. Різник у бозна-якому поколінні, у нього в генах закладене розрубування туш. Кращого місця для такого годі й шукати. Долаючи страх, Шацький ступив крок уперед і простягнув руку.

— Теодор Шацький, районна прокуратура.

Велетень тепло й сором’язливо всміхнувся, загортаючи долоню Шацького в теплу гору м’яса, що виростала з передпліччя.

— Павел Різницький, дуже приємно. Бася мені про вас розповідала.

Теодор не міг збагнути, чи це не жарт, та про всяк випадок вирішив узяти це за чисту монету. Велетень витягнув із кишені халата гумові рукавички й натягнув їх, аж виляски пішли. Підійшов до столу. Прокурори відступили й посідали на пластмасових стільцях під стіною. Лікар сплеснув у долоні. Ударна хвиля була такою, що аж двері задеренчали.

— Це ж треба, вона з моїми малими саме виставу готувала.

— Мені дуже прикро, Павле. Я б завезла її деінде, але тобі довіряю. Якщо це для тебе занадто важко... Я ж бо знаю, що ви були знайомі з Елею...

— Це більше не Еля, — відказав Павел, натискаючи на кнопку диктофона. — Сьогодні 16 квітня 2009 року, зовнішній огляд і секція тіла Ельжбети Будник, сорока чотирьох років, проводить Павел Різницький, судовий медик, у Сандомирському відділі патологоанатомії державних закладів охорони здоров’я. Присутні прокурори Барбара Соберай і Теодор Шацький. Зовнішній огляд...

На щастя, фігура Різницького не дозволяла побачити більшість із того, що він робив, Шацький і Соберай могли поговорити. Марно було про щось розпитувати велетня, доки той знав не більше, ніж вони. Шацький переказав Соберай свою розмову з Будником. Звісно, потерпіла не з’явилася в неї ані в понеділок, ані взагалі будь-коли, востаннє вони спілкувалися в неділю, коли по телефону вітали одна одну з Великоднем.

— Звідки ти знав, що він бреше? Інтуїція?

— Досвід.

Потім розповів їй про свою переписку з «Лезом». Що довше розповідав, то блідішою робилася Бася Соберай, а очі її ставали дедалі більшими.

— Скажи, що все це жарт, — видушила вона нарешті.

Шацький заперечив. Але його здивувала її реакція.

— Ти не уявляєш, що це значить, так? — Басі довелося підвищити голос: у залі вищала пилка, якою Різницький пиляв грудну клітку.

— Це значить, що той, хто підкинув цього ножа, сподівався, що справою зацікавляться медії, і почнеться традиційна польсько-єврейська істерія, а відтак нам буде складніше працювати, бо більшість часу ми проводитимемо на прес-конференціях, ніж займатимемося розслідуванням. Заспокойся, я ще не таке бачив. Газети будь-чим перестають цікавитися через три дні.

Соберай слухала його, заперечно хитаючи головою. Скривилася, почувши неприємний хрускіт. Це Різник розтинав ребра постраждалої.

— Це не буде звичайна собі істерія, — мовила вона. — Тут тижнями нишпоритимуть журналісти. Саме в Сандомирі народилися легенди про кров, а історія польсько-єврейських стосунків — це навпереміну або приємне сусідське співжиття, або звинувачення й криваві погроми, останні антисемітські вбивства сталися тут уже по війні. Якщо комусь, крий Боже, вихопляться слова «ритуальне вбивство» — усьому кінець.

— Ритуальне вбивство — це міф, — спокійно відказав Шацький. — І всім відомо, що це міф, казка, яку розповідали дітям, аби ті були слухняними, інакше прийде страшний жид і їх з’їсть. Не треба істерик.

— Не така вже й казка. Єврей — не вовк, і не лиха королева, це реальна особа, яку можна в чомусь звинуватити. Ти ж знаєш, як це виглядало: мати-християнка не догледіла дитини, а тоді в крик, мовляв, жиди викрали, убили. Отак поступово виявлялося, що, власне, мало кому ці євреї подобаються, хтось їм винен гроші, а якщо вже знайшовся такий привід, то незле було би пустити за димом кілька халуп і майстерень дітовбивць.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зерно правди» автора Зиґмунт Мілошевський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ другий“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи