Розділ другий

Шацький, анітрохи не змінившись на виду, набрав телефонний номер і одночасно витягнув із шухляди письмового столу формуляр постанови про висунення звинувачень.

— Це Шацький, з’єднайте мене з інспектором Вільчуром.

Будник поклав руку на важелі.

— У понеділок.

— Нащо ви брехали?

Будник зробив такий жест, немовби хотів стенути плечима, але забракло сили. Шацький підсунув до себе протокола й клацнув кульковою ручкою.

— Я вас слухаю.

Я змінюю свідчення. Востаннє свою дружину, Ельжбету, я бачив у Світлий понеділок близько чотирнадцятої години. Ми тоді посварилися через наші плани, вона стверджувала, що час збігає, ми дедалі старіємо, і якщо хочемо втілити наші мрії про дитячий центр, то треба нарешті почати. Я волів зачекати до виборів до органів самоврядування наступного року, виставити свою кандидатуру на бургомістра, якби це вдалося, усе було б значно легше. А потім, як це трапляється під час сварки, почали одне одному дорікати. Вона мені, що я все відкладаю на потім, що однаково політиканствую на роботі й удома, а я їй, що вона взагалі не хоче нічого сприймати реально, думає, що коли дуже чогось прагнути, то все здійсниться без зусиль. Ми кричали й ображали одне одного.

Господи, як подумаю, що останні слова, котрі я їй сказав, це аби вона забрала свою худу дупу й поверталася до Кракова... — Будник схлипнув. Шацький почекав, доки той заспокоїться. Йому хотілося курити.

Нарешті вона взяла куртку й мовчки вийшла. Я її не наздоганяв, не шукав, бо був розлючений. Не хотів прохати пробачення, не хотів каятися, прагнув залишитися сам. У неї була купа знайомих, я підозрював, що вона пішла до Барбари Соберай. Я не намагався з нею зв’язатися ані в понеділок, ані у вівторок. Читав, дивився телевізор, трохи пив пиво. У вівторок увечері вже засумував, фільм із Редфордом був гарний, але було сумно дивитися його самому. Гордість не дозволяла мені подзвонити ввечері, я подумав, що вранці піду до Барбари Соберай або зателефоную. Ці факти я приховав, оскільки перелякався, що сварка і те, що я її не шукав, сприйматимуться погано й обтяжуватимуть мене провиною перед органами правопорядку.

— А ви не подумали про те, що ці факти можуть мати значення для слідства? Для вас не важливо, щоб убивцю знайшли?

Будник знову ледь стенув плечима.

— Ні. Тепер ніщо не має значення.

Шацький дав йому прочитати протокол, водночас думаючи, затримати його чи ні. Зазвичай у таких випадках він прислухався до інтуїції. Але його компас підводив. Будник був політиком, провінційним, але все-таки політиком, тобто професійним брехуном і крутієм. І Шацький був переконаний, що з якихось причин, про які він напевне довідається, той не розповів усієї правди. Попри це його смуток здавався непідробним. Сповнений відчаю смуток після непоправної втрати, а не сповнений страху, істеричний смуток вбивці. Шацькому доводилося не раз спостерігати й те й інше, тож він навчився їх розпізнавати.

Витягнув із шухляди течку з фотографіями, заповнив протокол ознайомлення.

— Ви коли-небудь бачили таке знаряддя?

Угледівши знімки бритви-мачете, Будник зблід, а Шацький здивувався, що це взагалі можливо при його блідій мов крейда, шкірі.

— Невже це...

— Відповідайте, будь ласка, на питання.

— Ні, я ніколи такого знаряддя не бачив.