Розділ десятий

Клац.

— Агов, отой пакуночок, що ти отримала в середу...

— Ну так, звісно, можеш з мене посміятися, бо я хотіла вбрати для тебе щось гарненьке. Уяви собі, що в Сандомирі немає десятка крамниць із фірмовою білизною. Але я, звичайно, не подумала, що за зиму погладшала на розмір і — о-о-о, воно не має суперестетичного вигляду, пробач...

Шацький голосно засміявся.

— Знімімо це швидше, перш ніж залишаться червоні сліди.

— Уф-ф-ф, дяки.

Вони знову почали цілуватися, обоє вже були голі, аж раптом Соберай сіла на ліжку й сором’язливо прикрилася ковдрою. Глянув запитально.

— Боже мій, у мене таке дивне відчуття, наче я мушу попрохати в нього дозволу. Щоб усе було нормально.

— Окей, — повільно відказав він, чекаючи на продовження.

— Я ніколи не зраджувала Анджея. Не те, що мені не хочеться, навпаки, я дуже хочу, але я собі подумала, що мушу тобі сказати. Що я не якась перша-ліпша гуляща. Ну, і ще я страшенно хвилююся. Про тебе ходять різні чутки, про Клару, Татарська теж захоплювалася, а вона зазвичай дуже вимоглива...

Цієї миті, саме цієї миті Шацький зрозумів, що означає жити в маленькому містечку.

— ...а я вже п’ятнадцять років з одним мужиком, та й то не надто часто, і я просто боюся, що мій репертуар, розумієш, швидше для камерного оркестру, ніж для симфонічного. Я знаю, як це звучить, але не хочу, щоб ти занадто поспішно мене оцінював, розумієш?

— Вуді Аллен, — сказав Шацький, натягаючи ковдру на голе тіло, бо йому стало зимно.

— Що — Вуді Аллен?

— Сцена, як у нього, замість сексу, ми говоримо про секс.

— Ну так, я розумію.

— То, може, помаленьку почнемо й подивимося, що буде далі, га?

Почали помаленьку й після колишньої перверзійної акробатики, яку примушували його виконувати нещодавні коханки, це було дуже непогано. Замість того, щоб зосереджуватися й докладати титанічних зусиль, він міг поволі насолоджуватися близькістю, поводитися так, щоб приємно було і йому, і Басі, яка в сексі виявилася чуттєвою й вигадливою, і разом з тим дотепною та зворушливою. До різних речей вона ставилася з чуйною настороженістю, але потім розохочувалася й невдовзі, обережні постогнування змінилися тим, що їй довелося накрити голову подушкою, щоб не закричати на весь Сандомир. Шацький згадав, що в неї хворе серце й перелякався.

— Усе добре?

— Ти що, здурів?