Розділ десятий

— Дайте вгадаю, це його будиночок на Замковій?

— Будиночок на Замковій нічий, це власність гміни, та колись належав якраз докторові Вайсу і, здається, саме в ньому оселився Вайсброт із родиною. Але це люди кажуть, доказів у мене жодних.

— А чому він стоїть пусткою?

— За офіційною версією щось негаразд із документами на власність, неофіційно це прокляте місце.

— Прокляте?

— Там є привиди.

— Чому.

— Зараз ми до цього дійдемо.

Шацький кивнув головою. На жаль, він уже знав, що це чергова історія без хепі-енду, слухав неохоче, проте не втрачав надії, що чогось-таки довідається.

— Зима тривала, люди намагалися вижити. Вайсброт лікував, у дружини росло черево. Лікар особливо дітям гарно допомагав, люди казали, що він вміє з дітьми раду давати, воліли водити малих до нього, а не до польського лікаря. Тим більше, що в лікаря-єврея було те, чого не було в інших.

— Що саме?

— Пеніцилін.

— Звідки в єврейського лікаря брався пеніцилін?

— Гадки не маю, тоді, певне, теж ніхто не знав, бо пеніцилін був американський. Може, із собою привіз, може, контрабандний, а може в нього були якісь контакти на чорному ринку? Не знаю, усе могло бути. Та коли він кількох дітей врятував від сухот, люди про це заговорили. Можна мені по кока-колу?

— Що таке?

— Я піду, куплю собі колу. У кіоску. Зараз повернуся.

— Звичайно.

Мишинський вибіг, а прокурор підвівся, щоб зробити кілька гімнастичних вправ, йому болів кожен — без перебільшення — кожнісінький м’яз. Було холодно, тож він почав енергійно розмахувати руками, аби зігрітися. Важко сказати, чи то ця весна така невдала, чи йому передався настрій оповіді. Сувора зима, замети між руїнами єврейських будинків, повоєнна спустошеність і мертвотність. Кволий вогник свічки або гасової лампи у вікні садиби на Замковій. Садиби — це занадто, вона, певне, була так само зруйнована, якщо там дозволили оселитися прибульцям. Певне, лікар із дружиною так-сяк облаштували якусь кімнатку на першому поверсі, може, дві, жодних розкошів. Стоїть цей будиночок зі жовтим вогником у вікні, мати з дитиною стукає у двері, місяць у повні, жінка відкидає довгу тінь на срібному снігу, ззаду темні громаддя замку й кафедрального собору затуляють зорі. Минає кілька хвилин, перш ніж вагітна жінка із чорним волоссям відчиняє й впускає схвильовану матір досередини. Будь ласка, заходьте, чоловік уже чекає. Як усе це виглядало? Може, у нього просто розгулялася уява?

Засапаний і розчервонілий архіваріус повернувся з п’ятьма банками кока-коли. Шацький промовчав.

— Отож люди заговорили про пеніцилін, — нагадав Шацький, вмикаючи диктофон. — І я так розумію, що ця новина дійшла до вух не лише стурбованих матерів.